12

Відстежування короля є діяльністю, що наближається до зради, однак після неоднозначних висловлювань Міда я відчуваю нагальну потребу дізнатися правду, замість того, щоб продовжувати перебувати в невизначеності та домислах. Тим більше, це ж мій рідний батько!

У замкових коридорах завжди вирує життя. Навіть уночі тут працюють — невиспані слуги, суворі вартові, придворні на таємних зустрічах. Я знаю кожен куточок цього замку — всі проходи й приховані сходи вивчила ще дитиною. Тепер ці знання допомагають мені непомітно наблизитися до королівських покоїв.

Моя мета — не підслуховування чи крадіжка таємниць, а лише відверта розмова з батьком віч-на-віч: що приховують слова Міда? Чому він дивився на мене так, ніби я — ключ до давньої загадки? Що відомо батьку про це? Можливо, саме тому мене й видають за майбутнього короля Меднессу?

Але щойно моя рука готова постукати, з-за важких дубових дверей долинають голоси, гучні як грім перед бурею.

Батько... і матір?

— Це божевілля, Гроде! — її голос, звично м'який і теплий, зараз ріже повітря, мов льодяний клинок. — Ти ризикуєш не просто короною, а життям нашої доньки!

— Надто пізно відступати, Шаллот, — відповідає батько, і в його голосі я чую втому віків. — Меднесці вже переступили поріг нашого королівства, договір має бути скріплений кров'ю і печатями.

— Договір? — її сміх нагадує тріск криги на замерзлому озері. — Не прикидайся наївним, Гроде! Ти ж бачиш їхні очі, сповнені жадібності. Їм потрібна не проста угода між королівствами. Їм потрібна наша донька. І якщо вони дізнаються правду... Боги, якщо вони дізнаються...

— Ніхто не дізнається! Ніхто, крім нас і старого писаря, що вже однією ногою стоїть у могилі, не знає страшної правди — що Рейвен не твоя кров і не мій спадкоємець за народженням.

Земля хитається під моїми ногами. Мій зверхній брат насправді не спадкоємець по крові?

Скільки разів в серцях я мріяла про те, щоб він виявився самозванцем... Але тепер ця правда змушує мене тремтіти.

Якщо Рейвен — дитина коханки, то хто ж тоді я? І чому моя ненависть до нього завжди була такою гострою і справжньою?

— А що буде з Катрін? Коріння мого роду походить з Меднессу, якщо ти не забув. І це може стати її вироком, якщо вона ступить на ту землю!

— Про що ти говориш?

— Про те, що Мід — первісток і маг, — шипить матір з люттю, що здатна спопелити. — Він бачив, як Катрін зцілила принца. Думаєш, така мудра голова не з'єднає воєдино усі знаки? Не впізнає силу свого власного роду?

— Це міг бути просто щасливий випадок...

— Випадок? Скажи мені, могутній королю Нордленду, коли останній раз у твоєму холодному королівстві народжувалась дитина з даром повертати життя вмираючим? Такі дари не падають з неба, вони течуть лише в одній крові — древній крові Меднессу!

Мої вени наче наповнюються кригою. Кров Меднессу тече в мені? Ця думка приголомшує, залишаючи після себе лише запитання без відповідей — хто я насправді? І що це означає для всього мого життя?

— Шаллот, ми заприсяглись ніколи не торкатись цієї теми, — голос батька стає напруженим, як струна перед розривом.

— Ми багато чого обіцяли одне одному, Гроде, — відповідає мати, і її слова пронизані гіркотою тисячолітніх розчарувань. — Я прийняла твою ганьбу як власну, коли ти привів у наш дім сина своєї коханки і проголосив його спадкоємцем трону. Я мовчала, бо за законами моїх предків — древніми законами Меднессу — первісток завжди народжується для захисту королівства, незалежно від того, хто його породив. Рейвен став достойним принцом, незважаючи на свою кров. А Катрін… вона не повинна виходити заміж за Троксі!

Я притискаю долоню до рота, щоб не закричати від болю, що розриває мене зсередини. Моя мати — з Меднессу? Рейвен — не мій рідний брат? Ці відкриття обрушуються на мене, як лавина, поховавши під собою все, що я знала про себе.

— Я не дозволю тобі жертвувати Катрін! — голос матері здіймається до небес, пронизаний такою силою, що стіни, здається, тремтять. — В її венах тече моя кров, кров, що спала поколіннями. Моя прабабуся втекла з Меднессу, щоб уникнути долі всіх, хто народився з даром зцілення. Ти знаєш, що там роблять з такими дітьми? Виснажують до останньої краплі, перетворюють на живі джерела для військових перемог і довголіття знаті!

— Немає доказів, що Катрін справді успадкувала цей дар, — відповідає батько, але його голос зраджує його — він і сам не вірить своїм словам.

— Немає доказів? А що ти скажеш про сад, що розквітає не за сезоном під її дотиком? Про поранених звірів, що виходять з лісу і ляґають біля її ніг, шукаючи зцілення? Про те, що жодна хвороба не торкнулась її за всі ці роки? І тепер — принц Меднессу, якого наші цілителі готувались відспівувати, раптом ходить палацом, немов ніколи й не був на межі смерті!

— Шаллот, благаю, заспокойся...

— Ні, Гроде, це ти послухай! Якщо Мід зрозуміє, якщо забере її до Меднессу... вони перетворять нашу дочку на інструмент своїх амбіцій. Висмокчуть кожну краплю її дару, поки не залишиться лише порожня оболонка. Такої долі ти бажаєш своїй рідній дитині? Щоб вона стала лише знаряддям у їхніх руках? А як ти заспіваєш потім? Коли вони нездоланним військовим підуть на Нордленд?

Я завмираю, майже припинивши дихати. Ці слова, що здирають останні покрови з таємниць моєї родини, обпікають мене зсередини.

Мовчання розтягується, наповнюючись невисловленим жахом. Я розумію, що мушу тікати. Якщо мене виявлять тут, підслуховуючою під дверима наче злодійку — питань буде більше, ніж я здатна витримати.

Як привид, відступаю від дверей, розчиняючись у темряві коридорів, що колись були мені рідними, а тепер здаються чужими і загрозливими.

Усе, що становило основу мого світу, розсипалось, мов замок з піску під час шторму. Рейвен — не мій рідний брат. Моя мати — нащадок роду Меднессу. А я... хто я насправді? Просто принцеса Нордленду чи носій древньої, забороненої сили яку із задоволенням висмокчуть в Меднессі?