8

Підхоплююсь на ноги і рушаю до центральної частини табору, де збираються мисливці.

Бачу Міда серед натовпу — він стрімко крокує до вершників, немов розсікає повітря. Плечі напружені, щелепи міцно стиснуті, а очі... його очі палають тривогою, яку він так старанно намагається приховати. Він різко кидає запитання прибулим, але слова тонуть у загальному гаморі.

Один з мисливців схиляється з сідла і щось говорить. Мід відступає на крок, його обличчя раптом стає білішим за сніг, навіть сірим. А потім він різко розвертається і кричить слугам:

— Готуйте коней! Негайно! І пошліть гінця до короля!

Табір миттєво вибухає метушнею. Підходжу ближче, прагнучи дізнатися, що сталося.

— Ваша Високосте, — звертається до мене фрейліна зі стурбованим обличчям. — Мені повідомили, що нам слід готуватися до негайного повернення в замок.

— Що трапилося?

— Я не знаю точно, але... — вона стишує голос. — Кажуть, принц Троксі не повернувся з полювання. Мисливці знайшли його коня, але самого принца...

Шепіт перетворюється в крики, коли з лісу доноситься звук рогу. Не звичайний мисливський сигнал, а пронизливий, розпачливий, що кличе на допомогу. Усі застигають на мить, а потім, наче за єдиною командою, табір вибухає рухом на межі паніки.

Мід першим зривається з місця. Його очі, в яких щойно відбивався шок, тепер палають рішучістю. Він хапає поводи найближчого коня, і не чекаючи на допомогу слуг, одним стрибком злітає в сідло. За мить від нього лишається тільки хмара куряви і тупіт копит, що віддаляється в напрямку лісу.

— Катрін! — чую крик Ельзи, але не маю часу на відповідь.

Мої ноги самі несуть мене вперед. Збентежені слуги, налякані фрейліни — все розступається перед тривогою, що охопила мене. Мій розум знає, що я повинна залишатися в безпеці, але щось глибше, первісніше штовхає мене до краю галявини.

Чую тупіт копит, тріск гілок і голоси — десятки голосів, що наближаються.

Перші вершники виринають з-поміж дерев. На їхніх обличчях відбивається жах. За ними — ще кілька, і раптом я завмираю, бо бачу наші сімейні кольори.

Батько.

Його коронаційний плащ, величний символ влади, просякнутий темно-червоним. Але найжахливіше — те, що він тримає на руках.

Троксі.

Золоте волосся принца Троксі злиплося від крові. Його обличчя бліде, майже сіре, а очі заплющені. Одна рука безсило звисає, а розкішний мисливський костюм розірваний і заляпаний чимось темним.

— ЛІКАРЯ! НЕГАЙНО ЛІКАРЯ! — голос короля Меднесса розривається між розпачливим криком і королівським наказом.

Світ навколо мене сповільнюється. Бачу, як король Меднесса тримає тіло свого спадкоємця з такою ніжністю, ніби той знову перетворився на маленького хлопчика. Кров краплями падає на нордлендський мох, утворюючи моторошний слід.

— Що сталося? — чую власний голос, але він звучить дивно, наче належить комусь іншому. Думки плутаються.

— Звір... — хтось відповідає. — Щось напало на нього, коли він відокремився від основної групи...

Мід опиняється поруч, його обличчя темне від гніву:

— Це не звір, — його голос тихий, але сповнений крижаної певності. — Жоден звір не залишає такі рани.

Простягаю руку до принца Меднесса, але його батько вже несе його до шатра. Кров Троксі залишається на моїх пальцях — тепла, липка, справжня. Кінчики моїх пальців оживають дивним теплим спалахом, ніби вбираючи в себе його кров, яка вже стає холодною.

— Я можу допомогти йому... — вириваються з мене думки вголос.

Раптом, наче з повітря, з'являється постать, що перехоплює мою руку. Хватка сильна, майже болісна.

Підіймаю погляд — і зустрічаюся з крижаним поглядом моєї матері. Королева Шаллот дивиться на мене так, ніби бачить наскрізь.

— Навіть не думай про це! Його життя не варте того, щоб Меднесс дізнався про твій дар. Ніхто не має про нього дізнатися!

Намагаюся вирвати руку. Щось всередині мене опирається, рветься до пораненого принца. Я його бачила… я не можу дати йому померти.

— Але він помирає... — шепочу, ледь стримуючи тремтіння в голосі.

Думки вирують у моїй голові, перетворюючись на хаотичний вихор суперечливих емоцій.

Безжальна логіка поступово пробивається крізь туман почуттів, нашіптуючи холодні, раціональні висновки.

Якщо подивитися на ситуацію відсторонено, то це справді міг би бути ідеальний розвиток подій для моєї власної вигоди. Якщо Троксі помре, весь політичний тиск щодо нашого шлюбу зникне, і мені не доведеться виходити заміж за нього.

Жорстокі, безжально-прагматичні думки раптово обдають мене крижаною водою усвідомлення, змушуючи здригнутися від власної холоднокровності.

Серце стискається від сорому. Невже я справді здатна так думати в момент, коли людське життя висить на волосині? Невже політичні інтриги та власна свобода можуть важити більше, ніж чиєсь існування...

— Якщо ти не усвідомлюєш наслідків, я негайно накажу тебе зв'язати!

— Але Троксі помре на нашій землі… Як це відіб'ється на стосунках Нордленду та Меднессу? Ви готові відповідати за це?

Я бачу, як мати на мить задумується, її обличчя відображає внутрішню боротьбу. Але цієї паузи мені достатньо, щоб усвідомити свій вибір.

Кров на моїх пальцях майже розчинилась, і я відчуваю, як згасає чуже життя. Не можу це ігнорувати, не можу просто стояти осторонь.

Різким рухом вириваю руки з материнської хватки.

— Пробачте, — шепочу і кидаюся бігти до шатра, за яким щойно зник король Меднесса зі своїм пораненим сином.

Позаду лунає розпачливий крик матері, але я вже не чую його. Мої ноги рухаються самі, несучи мене до шатра, звідки долинають схвильовані голоси.

Забігаю у шатер, мало не спотикаючись на порозі. Легені палають від швидкого бігу, серце гуркоче у вухах. Повітря тут густе, важке — запах крові, страху і відчаю змішується в одну нестерпну суміш, від якої паморочиться голова.

Всередині — справжнє пекло. Лікарі з закривавленими руками хаотично рухаються навколо ложа, на якому лежить бліде, майже синювате тіло Троксі. Їхні обличчя зосереджені, але очі — очі видають панічний страх. Тканина під принцом уже просякла кров'ю, і вона продовжує сочитися, неначе жива істота, що повзе по ліжку.