6

Мої пальці торкаються струн арфи, і кімната наповнюється ніжними, кришталево-чистими звуками. Мелодія, яку я вибрала, — старовинна балада Нордленду про принцесу, яка врятувала своє королівство від вічної зими. Іронія не втрачена для мене.

Граю автоматично, мої пальці пам'ятають кожну ноту, кожен перехід. Це дозволяє моєму розуму блукати, думати про все, що відбулося. Про таємничі слова Міда, про його погляд, який, здається, заглядає прямо в мою душу.

Я відчуваю, як тремтять струни під пальцями — або це тремтять мої руки? Не можу зрозуміти. Але музика все одно ллється, заповнюючи залу, змушуючи гостей завмирати в захопленні.

Коли я підіймаю очі, то помічаю, як сльози блищать на обличчях багатьох гостей. Моя музика завжди мала таку силу — проникати глибоко в серця, торкатися найпотаємніших струн душі. Це дар і прокляття водночас.

Лише одне обличчя залишається незворушним. Мід дивиться на мене з тією ж холодною цікавістю.

І тоді я роблю те, чого ніколи раніше не робила під час виконання. Я змінюю мелодію. Пальці самі знаходять інші ноти, темніші, глибші. Мелодія, яка раніше була світлою і ніжною, перетворюється на щось моторошне, хижацьке.

Я бачу, як мій батько напружується на своєму троні, як мати хмуриться. Це не та музика, яку я мала грати. Це щось інше, щось, що йде зсередини мене — із тієї частини, яку я завжди намагалася приховати.

Але я не можу зупинитися. Мелодія тече з мене, як кров із рани, і з кожною нотою я відчуваю, як щось у моїй душі розкривається, розгортається, як темна квітка під місячним світлом.

І тільки тоді я помічаю, що Мід усміхається. Не холодною усмішкою, а справжньою — дикою, майже захопленою. Його очі горять червоним вогнем, і на мить мені здається, що в них відображаються мої власні.

Останні ноти завмирають у повітрі, і зала вибухає оплесками. Але я чую їх ніби крізь товщу води. Єдине, що я бачу ясно, — це обличчя Міда і його беззвучні слова, які він промовляє лише для мене:

— Ось хто ти насправді, принцесо.

Чуючи, як гості повертаються до застілля, я помічаю знайому постать, яка наближається до мене. Рейвен з'являється поруч. Схоже, йому як нікому іншому сподобались мої бунтарські зміни у грі.

— Вражаюча зміна репертуару, сестричко, — шепоче він, нахиляючись так, щоб ніхто інший не почув. — Здається, ти граєш не для того брата, люба? Старіший Меднесський принц явно оцінив твою... темну сторону.

Я відчуваю, як кров приливає до обличчя, а руки стискаються в кулаки.

— Я не граю ні для кого з братів, ні для свого, ні для чужих, — шиплю я, дивлячись йому прямо в очі. — І мені не потрібні твої знущання сьогодні, Рейвене. Особливо від тебе.

— О, я б назвав це не знущанням, а спостереженням, — він зберігає цей нестерпний легкий тон. — Ти ж знаєш, я завжди тебе підтримую. Навіть коли ти перетворюєш королівський бенкет на ритуальну церемонію.

Мені хочеться втекти. Залишити цю залу, цей замок, можливо, навіть це королівство. Але Королівські діти не мають такої розкоші, як свобода вибору. Ми — фігури на шаховій дошці, які пересувають заради політичних альянсів.

Я кидаю погляд у бік Міда, який саме розмовляє з моїм батьком, і знову відчуваю той холодок по спині.

— Я б радше вийшла заміж за вовка, ніж за нього, — бурмочу я. — Не за Троксі…

Рейвен стискає моє плече.

— Обережніше з бажаннями, сестро. У Меднессі, кажуть, уміють їх виконувати.

Раптом гучний голос батька перериває всі розмови:

— Шановні гості! — його голос заповнює залу, примушуючи всіх замовкнути. — Сьогодні ми насолоджувалися музикою та смачними стравами. А завтра я запрошую всіх на королівське полювання!

По залі проходить схвальний гомін. Полювання — традиційна розвага королівських дворів, демонстрація сили та вправності.

— У лісах Нордленду водяться найкращі олені та кабани в усіх чотирьох королівствах, — продовжує батько, і я бачу в його очах ту ж гординю, яку він завжди демонструє перед іноземними гостями. — А для найсміливіших... можливо, нам пощастить зустріти і більш небезпечну дичину.

Батько має на увазі вовків. Величезних білих вовків, які живуть у північних хащах і нападають лише у найсуворіші зими. Цього року зима буде особливо холодною.

— Усе буде готово на світанку, — каже король. — Відпочивайте сьогодні, бо завтра нам знадобляться всі наші сили!

Гості підіймають келихи, вітаючи цю пропозицію з ентузіазмом. Зала сповнюється дзвоном кришталю та радісними вигуками.

Навіть найстриманіші гості не можуть приховати свого захоплення.

Мід також піднімає свій келих, але, на відміну від інших, дивиться не на короля, а пронизливо фіксує погляд на мені. Його очі — холодні й гострі, мов лезо меча — змушують мене здригнутися.

Поспіхом шукаю поглядом молодшого брата, намагаючись знайти порятунок від цієї невидимої напруги. На моє щастя, другий принц теж не зводить з мене очей, але в його погляді — разюча відмінність: тепла зацікавленість і ледь помітна ніжність.

— Не хвилюйся, — шепоче Рейвен, помітивши мій погляд. — Завтра я не відійду від тебе ні на крок. Я не дозволю жодному меднесському принцу заволодіти моєю сестрою. Принаймні до вінчання.

— Я і сама можу про себе подбати, — відповідаю я.

Знову дивлюся на Міда і думаю: чи справді мій брат зможе захистити мене від того, що я відчула сьогодні? Від того моменту зв'язку, коли моя музика змінилася і стала відображенням чогось темного всередині мене?

Здається, завтрашнє полювання буде не на оленів чи кабанів.

Справжнє полювання вже почалося, і я не впевнена, хто в ньому мисливець, а хто — здобич.