3

Повернувшись до своїх покоїв, я заходжу і зачиняю важкі двері за собою.

Сідаю біля вікна, спостерігаючи за призахідним сонцем, що фарбує все навколо в теплі рожеві й помаранчеві відтінки. Пальці нервово барабанять по підвіконню, думки продовжують вирувати.

Ледь помітний стукіт у двері перериває мої роздуми.

— Увійдіть, — відповідаю, випрямляючи спину й відкидаючи пасмо волосся з обличчя.

Двері відчиняються, і до кімнати заходить мати. Королева, завжди елегантна й стримана. Сьогодні вона вдягнена в сукню кольору морської хвилі, оздоблену сріблом — її улюблену. Волосся, зібране у складну зачіску, підкреслює шляхетність рис її обличчя.

— Катрін, моя люба, — починає вона, проходячи до крісла біля вікна.

— Матусю, — киваю у відповідь, дивлячись на неї з легким подивом. Вона рідко відвідує мене сама, без служниць або придворних дам.

Мати сідає навпроти мене, розправляючи складки своєї сукні.

— Здається, погода сьогодні прихильна до нас. Небо ясне, вітер лагідний... Такі дні в Нордленді треба цінувати, адже їх так мало.

Її пальці нервово перебирають краї мереживної хустинки — ознака, яку я добре знаю з дитинства. Так буває, коли вона хвилюється, але намагається цього не показувати.

— Справді, чудова погода, — погоджуюсь я, терпляче очікуючи, поки вона дійде до справжньої причини свого візиту.

— Я щойно радилася з кухарем щодо бенкету на честь прибуття королівського дому Меднессу, — продовжує вона, а її погляд блукає кімнатою, не зустрічаючись з моїм. — Думаю, варто подати їхню традиційну страву з ягняти, приправлену шафраном. Вони це дуже цінують... І, можливо, яблучний пиріг за твоїм улюбленим рецептом? Ти ж любиш яблучний пиріг, правда?

— Так, матусю, яблучний пиріг мені до смаку, — відповідаю, сідаючи трохи рівніше. — Але я сумніваюся, що ти прийшла поговорити зі мною про бенкетне меню.

Її руки завмирають. Вона нарешті підіймає погляд і зустрічається зі мною очима — карими й глибокими, такими схожими на мої.

— Катрін...

— Ви прийшли поговорити про мій шлюб із принцом Троксі, чи не так? — прямо запитую я.

Мати глибоко зітхає, її плечі трохи опускаються.

— Так, люба. Я... я бачила твою реакцію в тронній залі. І відчуваю, що потрібно поговорити.

— Допоможете мені, матусю? — мій голос звучить тихіше, майже як у дитинстві, коли я приходила до неї зі своїми маленькими бідами. — Ви ж знаєте, що я не можу вийти за нього. Не за Троксі…

— Катрін, — її голос раптом стає твердішим, майже королевським. — Ти знаєш, що я не можу втручатися в рішення твого батька. Шлюб між королівськими домами — це не про почуття, це про альянси, про владу, про захист нашого народу.

— Навіть ціною мого щастя? — запитую, відчуваючи, як гірка образа піднімається всередині.

Її обличчя раптом набуває болісного виразу.

— Катрін, дитино моя... — вона підсідає ближче і бере мої руки у свої. — Я була твого віку, коли одружилася з твоїм батьком. І тоді я теж не хотіла цього шлюбу. Не знала його, боялася покидати рідний дім...

Ця відвертість мене дивує. Мати рідко говорить про своє минуле, про своє життя до того, як стала королевою Нордленду.

— Але з часом я полюбила його і нашу країну, — продовжує вона, і її голос тепліє. — І маю тебе, Рейвена й Ельзу — моє найбільше щастя.

— Але батько... він не такий, як Троксі, — заперечую я. — Він поважає вас, він справедливий правитель, тоді як Троксі просто дурень і нездара.

Мати мовчить мить, обдумуючи мої слова, потім повільно киває.

— Ти права щодо свого батька. Він завжди ставився до мене з повагою та гідністю. І саме через це... — вона запинається, наче боїться висловити свої думки вголос. — Саме тому мені так боляче бачити, як він приймає рішення відправити тебе до Меднессу.

Я пильно дивлюся на неї.

— Матусю, що ви знаєте про Меднесс? Що ви не говорите мені?

Вона встає і підходить до вікна, спостерігаючи за останніми променями сонця, що зникають за горизонтом. Її профіль чіткий і величний на тлі світла.

— Королевства різні, дитино, — починає вона тихим голосом. — А Меднесс... особливо дивне місце. Вони мають свої традиції та звичаї.

— У чому ж полягає ця особливість? — запитую, відчуваючи, що мати намагається мені щось підказати.

Вона обертається до мене.

— Троксі не настільки дурень, як здається. Скоріше наївний... і цим можна скористатися. Він довіряє людям більше, ніж варто би.

— Рейвен сказав те ж саме, — випалюю я, відчуваючи обурення. — Він порадив мені використовувати цю довірливість.

Обличчя матері раптом стає холодним і непроникним.

— Так, твій брат завжди був... практичним.

В її голосі чую ту стриманість, з якою вона завжди говорить про Рейвена. Дивно, адже він її первісток, який народився лише на декілька хвилин раніше за мене. Проте саме його батько любить найбільше.

— У Меднессі багато що відрізняється від Нордленду, — продовжує мати, ніби бажаючи швидше змінити тему. — Наприклад, їхній звичай престолонаслідування. Не первісток стає правителем, а другий за народженням.

— Що? — дивуюся я. — Але ж тоді... не Мід стане королем?

— Зазвичай первістки стають на захист королівства, — відповідає вона, уникаючи прямої відповіді. Її пальці знову нервово перебирають хустинку.

— Матусю, що ви намагаєтеся мені сказати? — наполягаю я.

Вона різко підіймає голову, і її погляд стає гострим, майже застережливим.

— Коли опинишся в Меднессі, остерігайся Міда. І... — вона понижує голос майже до шепоту, — під страхом смерті нікому не показуй свій дар. Нікому, Катрін. Ти зрозуміла?

Це дивне застереження від матері залишає мене збентеженою. Ця нова інформація про Міда та традиції Меднессу змушує мене переоцінити ситуацію.

— Мій дар? — я понижую голос, хоча ми одні в кімнаті. — Чому? Хіба в Меднессі не шанують магію?

Мати підходить ближче, її очі сповнені тривоги.

— Навпаки, люба. Там магію... використовують інакше. І я боюся, що твій дар може становити для тебе небезпеку.