Розділ 26, в якому з’ясовується, що зло побороти неможливо

    Фрося та Алан із жахом дивилися на Власту Скриню. Власта ж, із зацікавленістю та самовпевненістю дивилася на них. На ній була елегантна довга та вузька блакитна сукня із чогось, явно не натурального, але точно дизайнерського. Ноги Власти були взуті у білі шкіряні чоботи на високій шпильці, а в її руках була біла дизайнерська сумка. Рожева помада не могла приховати сліди від герпесу, злорадно помітила Фрося.

      - То, як? Як таке можливе: стрибнути з пагорба, не розбитися, натомість опинитися за сотню метрів, а може й дві, від місця падіння?

        - Скриня, - спробувала збити з пантелику колишню однокласницю Фрося. – Це у тебе - такий дивний сон.

       - Чупринка, - відрізала Власта. – Якщо я білявка, це не означає, що я – дурепа.

       - Чому її занесло сюди? – Пошепки запитала Фрося у Алана. Юнак не знав. Його знову роздирали погані відчуття.

       - Ні, - повідомив знайомий голос Огняни, - це не гібриди. – Вона замовкла, адже Фрося радісно кинулася у обійми до панни-Дракона. Алан просто привітався. Натомість, Скриня уважно вивчила дивний темний одяг з фентезійного фільму і сказала:

       - А це не ви приходили до нас вчора? Ще якійсь дурний тест змушували проходити?

       - Те, що було для тебе вчора, для мене було двадцять років тому, - буркнула Огняна.

       - Відправ її назад, - кивнула Фрося на Скриню.

       - Не можу, - відповіла панна-Дракон. – Якщо вона вже стрибнула за вами, то має якусь місію тут.

       - Але ж вона спричинить часове збурення, якщо зустрінеться сама із собою! – Втрутився Алан.

       - Не спричинить, - відрізала панна-Дракон.

       - Е? – Запитала Скриня.

       - Тому що тебе немає тут у живих! – Вигукнула Огняна, - е…

       - Ти полетіла на Марс, - втрутилась Фрося, яка знала, що Дракони брехати не можуть. Огняна вдячно подивилася на подругу.

       - Оце – класно, - зраділа Власта. – Я так і знала, що увійду в історію. То, ми у майбутньому? А чому у вас такий….е…. поношений одяг? Стоп! Чого це я полетіла на Марс, коли загальновідомо, що з Марсу – чоловіки. Жінки ж – з Венери!

       - Полетіли до Львова, - сказала Огняна. – Туди інквізитори повезли твоїх батьків, - додала вона.

       - Інквізитори?! – Пискнула Фрося.

       - Дорогою поясню, - відповіла панна-Дракон та набула своєї справжньої подоби. Скриня заверещала. Трійка знервовано та роздратовано подивилася на галасливу білявку. – Ще один звук, і я тебе з’їм, - попередила Огняна. Але було запізно. У невеличких бійницях, в цегляній стіні понад ровом, блиснули залізяки, та криві стріли полетіли понад ровом у бік нашої четвірки.

       Алан та Фрося миттєво влізли на спину золотавому Дракону. Огняна схопила Скриню своїми пазуристими лапами та злетіла вгору, залишаючи внизу галасливих мешканців замку.

       Дубно стрімко пролетіло внизу, жахаючи драконячих вершників занедбаністю будівель, запущеністю дерев та попелищем на головній площі.

       - Що тут палало? – Запитав Алан.

       - Люди, - лаконічно відповіла панна-Дракон. Власта Скриня втратила свідомість. Цієї миті вони вже летіли понад зеленими полями, у яких маленькі люди щось робили із серпами та косами.

       - Припускаю, - зітхнув Алан, - світ повернувся у темні віки Середньовіччя. – Але, погризіть мене тисячолітні Дракони, якщо я знаю: як і чому.

       - Я це знаю, - повернула свою сумну морду Огняна і почала свою скорботну розповідь.

      Трохи менше ніж двадцять років тому, у Західній Європі почали втілювати у життя свої лихі наміри злісні терористи: то в одному місті людей розстріляють з вогнепальної зброї, то в іншому підірвуть багатоквартирний жилий будинок. Люди були налякані: вони були ладні на все, аби як і до цього спокійно спати вночі. За таких умов, у Нідерландах на виборах переміг чоловік на прізвисько “Ґедзь”.

       - Тільки не кажи мені, - із тугою в голосі попрохав Алан, - що це Сократ перемістився у наш час!

       - Який ще Сократ?! – Подала голос знизу Власта Скриня. – Кажуть тобі, що це – комаха.

       Алан та Огняна промовчали, але красномовно перезирнулися. Фросі щось ворухнулося у глибинах пам’яті, але в цю мить її не хвилювали дрібниці. Її цікавило: як врятувати батьків. Як насмішка, в голові промайнула думка, що вона себе добре почуває на Огняні, натомість погано - в автомобілі. Може, це якось пов’язано із запахом бензину? Чи, це тому, що Огняні вона, Фрося, довіряє беззастережно, тоді як машини можуть спричинити раптові негаразди. Про що то вони кажуть, прислухалася дівчина.

      - Я не знаю, чому саме у Нідерландах, - відповіла Алану панна-Дракон. – Можливо, це якась насмішка Долі, адже саме там, у Гаазі, розташовані Міжнародний суд ООН та Міжнародний кримінальний суд. А може, тому що країна невелика і у ній можна було легко поставити експеримент. Щоб потім спокушати народи інших країн. Як би там не було, але Ґедзь виграв вибори. Тоді він закрив кордони та ввів старі звички і традиції. Терористів поменшало. Люди із сусідніх країн із заздрістю дивилися на Нідерланди і вибрали й собі партії, які були за повернення старих традиції. За три роки вже Рада Європи відмінила свою Конвенцію від 1950-го року про захист прав людини і основоположних свобод. З тих пір, Європа потрапила до Середньовіччя. Вірніше до того виду Середньовіччя, яке відоме нам з фільмів. Історію ж ніхто, як слід, не знає.