Розділ 23, в якому Олень робить хід Конем

       Олень повільно відсунувся та, із почуттям провини, але впевненості, що вчинив правильно, подивився на Фросю. Ну, принаймні в її очах не було абсолютної ненависті.

     - Я тебе кохаю, - озвучив Олень слова, що вже декілька тижнів виривалися на волю, але постійно запихувалися в середину душі обережного хлопця.

      - О, - дуже повільно сказала дівчина і заховала свої відьомські коричнево-жовто-зелені очі під довгі опущені вії. – Мені… мені дуже… шкода… що так трапилося…, - хлопець відчув, що його серце завмерло, тіло скам’яніло, а душа змерзла. – Мені справді дуже шкода… тебе… ото тобі не пощастило…, - а потім додала скоромовкою, - бо тепер ти від мене нікуди не заховаєшся. Я теж тебе кохаю!

      І перш, ніж Олень зрозумів, що відбувається, обвила його шию своїми тонкими руками та припала своїми губами до його здивованих губ. Олень ошалів, а тоді його душа відтаяла, і неслухняні руки обвили тонкий стан та почали вивчати оксамитову шкіру, неприкриту жовтою тканиною.

      - Недарма, щойно я побачив твої очі, зрозумів – це очі відьми, - сказав Олень, коли вони нарешті відірвалися один від одного. Фрося хихонула і підняла свої відьомські очі на хлопця:

      - Ти в курсі, що це – не комплімент?

      - Так, - кивнув Олень, все тримаючи дівчину у своїх обіймах. – Але твої очі манили мене до себе з того самого дня, як я до них зазирнув. Ти не уявляєш, яка це була мука!

      - А зараз? Зараз стало легше? – Запитала Фрося, зазираючи до його щасливих зелених очей.

      - В душі – так. Але… Ми так і будемо витрачати дорогоцінний час на балачки? – І він знову припав до її губ. Олень та Єфросинія пристрасно цілували один одного, сором’язливо роблячи нові несміливі, але палкі рухи губами, а згодом й язиками. І саме в цю мить, не втримавши рівновагу, вони полетіли у воду.

       Пірнання навіть у теплу воду може на певний час приборкати пристрасть. Фрося випірнула з солоної морської води та радісно розсміялася. Олень посміхнувся у відповідь, але змія сумніву та поганого передчуття  вже заповзла в його душу.

      Вибравшись на жовтий, ще теплий пісочок, дівчина схопила рушник, двічі провела по своєму мокрому волоссю, а тоді кинулася розтирати голову, груди та плечі хлопця. Вона сміялася, а Оленю було приємно. Однак, хлопець не був певен, чи встоїть перед спокусою. Тож, він відібрав рушника у Фросі і став розтирати її.

    - Лоскотно! – Весело заверещала дівчина та кинулася у море.

      Олень кинувся за нею, впіймав в двох метрах від берега, накинув рушника на плечі, обійнявши свою кохану та знову пристрасно поцілував її. А потім, вона поклала свою темну мокру голову йому на груди і вони стояли обнявшись, не відчуваючи, як швидко рухається годинникова стрілка на циферблаті годинника,  лише усвідомлюючи, що це – найщасливіша мить в їхніх життях. Ласкаве Море ніжно вдарялося об їхні ноги, ніби підбадьорюючи та співчуваючи.

     - За п’ять хвилин пляж зачиняється, - проскрипів в гучномовці голос професійного знищувача чарівних митей.

      Пан і пані Заправлюд щось хотіли обговорити, після розмови із гостем з Болгарії. Тож, вони всілися на Смока, а Олень і Фрося - осідлали Огняну. Молоді люди були дуже раді такому стану речей. Дівчина притиснулася до грудей хлопця, а той обвив її стрункий стан своїми руками.

     - Негайно, прибери свої долоні від її грудей! – Просичала Огняна. Але якось не надто сердито. – Думаєш, я не бачу, що ти робиш?

     - Я? Та я оце приколов до її купальника свою фібулу, - став виправдовуватися Олень.

     - Навіщо? – повернула голову панна-Дракон, а Фрося розглядала мідяну зелену фібулу із Драконом.

      - Щоб вона охороняла Єфросинію.

      - А звіди у тебе наша фібула? – Допитувалася Огняна. Олень розповів.

      - Отакої! – Хихонула Фрося. – Значить, у Лісовиків ти віриш, а у Драконів – ні?

      - Кожен може помилитися, - відповів хлопець.

      - Цікаво, чи ти побив В’ячеслава завдяки цій фібулі? – Задумалася дівчина.

       - Нікого я не бив. Просто вибив з його рук палицю. А ти це бачила?

       - Трохи. І мені все одно, чи переміг ти його, чи ні, - повернула свою голову до Оленя Фрося. Хлопець не втримався і поцілував її.

       - За сучасними законами ти не маєш права її цілувати, - повідомила Огняна. – Адже вона - неповнолітня, а тобі – он вже скільки.

       - А хто про це знає? - Посміхнулася Фрося та поплескала хлопця по руці. – Виглядає він навіть молодше за мене. Зробите йому зі Смоком нормальні документи та й по всьому.

      - Вміє вона вмовляти, - пробурмотіла Огняна та рушила униз, подивитися, чи оце росте лікувальна рослина, чи ні. Олень із Фросею зойкнули та притиснулися міцніше один до одного, може це не сприяло підвищенню безпеки, але точно було приємно.

      Вночі Оленю наснилися жахіття. Спочатку все було добре, але потім налетіла хвиля та відтягла від нього Фросю. Хлопець кинувся рятувати дівчину, коли з’явився Вогнян і заявив, що Фрося тепер належить йому. А за мить, дівчина згоріла.