Розділ 22, в якому Одеса приймає гостей

      Олень та пан Заправлюд сиділи на спині Смока. Дивний одяг, який називався “плавки” трохи дратував шкіру хлопцеві, але це була маленька ціна за можливість побачити Море.

      Коли батьки пішли спати, Фрося зізналася Огняні, що знайшла поліетиленовий пакунок із купальним одягом, коли викопувала Оленя. Дівчина потайки заховала пакунок з минулого у своїй червоній потертій сумці. Пакунок був від тітки Фросі.

       - У неї був дар передбачати майбутнє, - пояснила дівчина Оленю. – Звичайно, вона не завжди вгадувала. Але я їй дуже вдячна за цей купальник. Однак, мене засмучує реакція мами. Здається, вона здогадалася, що це речі її сестри.

      - Твоя мама дуже добра і мудра жінка, - сказала Огняна. – Вона ж могла залишити тебе тут, натомість дозволила насолодитися життям. Тому, тепер ти маєш бути дуже обережна в Одесі.

      - Звичайно, що буду, - посміхнулася дівчина. – На добраніч, - вона цьомкнула Огняну у щоку та зникла у своїй хатинці.

       - А хіба там не небезпечно? – Запитав Олень у Огняни.

       - Якщо не будеш виділяти з натовпу, то не ризикованіше ніж тут. Тому, я тебе дуже прошу. Краще промовчи, якщо є можливість. І будь ласка, оберігай мою Єфросинію.

      - Звичайно, я її оберігатиму, - почервонів хлопець.

       - О, мені подобається цей колір, - хихонула панна-Дракон і пішла до себе.

       Зараз, сидячи на Смоку Олень трохи нервував. Він боявся, що щось зробить не так, як потрібно і викаже себе. А це нашкодить і Фросі. Щоб позбутися полохливих думок він запитав у пана Заправлюда, чому в Одесі і Львові безпечніше за інші міста.

       - Тому що, вони – туристичні центри, - відповів батько Фросі. – Так само, як і Умань. Ці міста багато чого мають, а ще вони приносять до країни валюту, за рахунок рідкісних туристів. Тож, мери цих міст звернулися до Уряду із проханням видати їм маленьких гібридних Драконів.

       - Маленьких? – Здивувався Олень. Він розгублено глянув униз, на землю – там було темно. Жодне поселення не вмикнуло електрику, економлячи гроші.

       - Так. Вони розміром з людину. Їхнє полум’я не таке пекуче, і вони завдають менше шкоди будинкам та деревам, коли ловлять, так званих злочинців. Всеволод їх розробив для туристичних центрів. Колись, у цих містах були звичайні гібриди, які влаштовували справжні полювання на підозрюваних. А дехто, у п’яному вигляді, ганявся один за одним. Їхні хвости трощили старі будинки, їхнє полум’я підпалювало помешкання та дерева. Так, вони розвалили Собор Святого Юра у Львові, Кирилівську церкву у Києві та ледь не спалили Софіївку в Умані. Всеволод - жадібний до грошей. Він подумав, і створив нових монстрів.

      - І вони такі ж лихі? – Задумливий хлопець підняв очі до неба. Там блищали зорі. Олень упізнав на обрії Великий Віз. Щоправда, хлопцеві здалося, що зірки знаходяться дещо в іншому місці, ніж були майже дві тисячі років тому.

      - Кажуть,  людяніші. Підпорядковані вони мерам міст, але щороку прилітає контролер з Києва і перевіряє, чи справляються маленькі гібриди із завданнями. І, звичайно, забирають оплату. Між іншим, якщо побачиш в Одесі спалену будівлю міської ради – не дивуйся. Це мер хотів самостійно керувати маленькими гібридами. Він намагався вмовити цих Драконів не віддавати гроші до Києва.  Тож, його спалили. А потім прийшов інший мер, і його теж спалили.

      - Тобто, вони своїх також знищують? – Зорі стали тьмянішими, а на Сході починало запалюватися рожеве небо. Ранок невпинно наближався.

      - Тих, хто не назбирає певну кількість грошей. Зараз у людей грошей майже не залишилося, а Всеволод вимагає нових поборів.

      - А Президент не може із ним домовитися? Пояснити ситуацію? – Поцікавився хлопець. Він поглянув вперед, затамувавши подих. Там, то знижаючись, то знову злітаючи угору, летіла Огняна, яка несла найцінніший у Всесвіті скарб. Смок фиркнув і додав ходу.

      - Президенти в нас думають лише про себе. В нас вже помінялося четверо. І вибори, ти ж знаєш, ніби були. Але всі вони, ці Президенти - з одного кола. Тобто, всі – партнери.

      - А в інших країнах? – Олень зиркнув униз. Там промайнуло поселення. Знову пронеслися зелені дерева та поля, вкриті пшеницею та кукурудзою.

      - У Швеції та Великій Британії  - ти знаєш. Там – королі. В деяких країнах Президенти геть не мінялися: як були до Всеволода, так і залишилися. В інших – міняються ледь не щороку, але це не допомагає. А в Чилі, припускають, Президентом на минулорічних виборах став справжній Дракон. -  Унизу з’явилися сумні краєвиди, вкриті сажею та гаром – тут нещодавно побували гібридні Дракони, спустошуючи все навкруги. Пронеслося поле, вкрите жовтими кульбабками.

       - Хіба, вони не знають точно? – Здивувався Олень.

       - Ні. Ніхто не підозрював, що він – Дракон. Але після інавгурації він став приймати їжу лише за зачиненими дверми. Припускають, що Чилійський Президент боїться отруєння. А коли Дракон набуває своєї власної подоби, то його не так то й легко отруїти. Тож, цей Президент зачиняє двері у великій залі, стає Драконом, з’їдає все, а потім знову перетворюється на людину. Однак, якщо вже казати правду, ніхто достеменно не знає, що відбувається в інших країнах.

       - Отже, ви всі сидите в тунелі і не втікаєте, скажімо у Польщу чи Швецію, бо не знаєте, чи там краще життя чи гірше? – Десь унизу худорлявий пастух вивів на пасовище стадо худих і втомлених корів.