Розділ 19, в якому відбувається повітряний бій

     Особисто Оленю пан Заправлюд подобався. Можливо, це було пов’язано із тим, що хлопець ніколи не мав батька. Тобто він мав батька, і навіть коваль Горобець та Жерці ставилися до Оленя, як до сина. Але лише тато Єфи ставився до хлопця, як до особистості, а не як до дитини. Найдивнішим було те, що пан Заправлюд нічого такого не робив і не казав. Просто Олень зрозумів – на його думку тут зважатимуть. Це було нове і дивне відчуття.

      Останньою зупинкою було будівництво хатинок на майданчиках – глухих кутах, у кінці тунелю.

      - Ні, це ще не кінець тунелю, - повідомив Славко, побачивши, як Олень здивовано оглядає залізну стіну, яка перекривала тунель-вулицю. – Там ще сотні кілометри тунелю. Але поки що, нам вони не потрібні. Тож, ми його перекрили. Треба буде, Прохор відбудує нові хатки. Правда, Прохоре?

      Пан Гнатчук, який разом із трьома чоловіками нахилився над білим папірцем із кресленнями, підняв голову. Четвірка була у шоломах. Але не таких, які носили воїни у дитячі роки Оленя. Шоломи нагадували велике яблуко, розрізане навпіл.  Колись вони були вкриті помаранчевою фарбою, але від віку фарба облізла, залишивши лише в декількох місцях нагадування про себе.

      - Звичайно, що збудуємо. Але тут така от проблема…

      Пан Заправлюд спохмурнів та направився до папірців.

     Олень відчув, що йому конче потрібне свіже повітря. Хлопець пройшов метрів сто назад і побачив вгорі двері, до яких вели сходинки-гірка. Олень протупотів нагору і зупинився перед дверми. На його щастя, Єфа помітила його пересування та пішла за ним.

      - Поки не призвичаїшся, краще сам на поверхню не виходь. Бо який сенс було пролежати майже дві тисячі років у землі, щоб одразу померти, - сказала дівчина і відчинила двері.

      Одразу стало холодно, але й свіжо. Вони вдвох вийшли на поверхню, і Єфа зачинила двері. Дівчина була права: зараз Олень, як не придивлявся, не міг визначити, за що смикати, щоби двері відчинилися.  

       Був похмурий день, який своєю похмурістю забарвив краєвид у сірий колір. Хоча, можливо, це лише настрій у Оленя був нерадісний. Він пройшовся мокрим полем, час від часу витираючи землю з взуття о минулорічну траву.

        Перед хлопцем виросло якесь незбагнене щось. Судячи з всього, це були минулорічні квіти, які пожовкли і засохли. Вони доходили Оленю ледь не до грудей, мали круглі голівки та були дуже сумні.

      - Це соняшник, - підійшла до хлопця відьма. – Ми його тут минулого літа вирощували. Шкода, багато зерняток довелося залишити. Зате пташки взимку мали чим годуватися.

      - А ви його не приберете?

      - Наступного року. А зараз, нехай так стоїть. Гібридні Дракони не дуже знаються на сільському господарстві, але якщо побачать організовано прибране поле, навіть вони щось запідозрять.

       В цю мить, повітря задзижчало і засвистіло. Олень перелякався, і йому стало ще моторошніше від того, що Єфа сполохано вчепилася у його правий лікоть. Навіть крізь лляну тканину хлопець відчував крижаний переляк, який йшов від пальців дівчини.

      Раптом, у небі промайнули дві темні хмаринки-цятки. Вони швидко рухалися до того місця, де стояло двійко переляканих юних людських створінь. Придивившись, Олень зрозумів, що то – двійко Драконів, що  б’ються один із одним.

        За мить, Дракони наблизилися настільки близько, що стало видно: один з них коричневий, а інший - зелено-жовтий. У повітрі замерехтіли зелено-жовті лапи, які вдаряли по коричневих. Коричневі не залишалися у боргу, і люто лупили по зелено-жовтих лапах та по чималенькому черевцю.  Зелено-жовтий дракон пискнув та полетів прямо до Оленя із Єфою.

       Ось вже видно його велику пащу, з якої йде сіро-смердючий дим. Ось, чутно драконячий подих: хе-хех-хе! Судячи з всього, цей Дракон мало займався фізичною культурою, і найменша бійка була здатна позбавити його нормального дихання.  Ось,вже видно його божевільне око, яке намагається дивитися назад: чи бува супротивник не сів на хвіст.

      Сів. Коричневий Дракон наздогнав ворога, схопив за довгого хвоста та став крутити нещасне створіння, наче вправний ковбой з вестерну ласо. Зелено-жовтий дракон заскиглив і заплющив очі. Певно, у нього розігралася морська хвороба. Коричневий Дракон відпустив супротивника, той зі свистом пролетів над головами Оленя та Єфи та впав у сусідньому лісі, аж земля задрижала. Почувся тріск – це сосни впали під вагою крилатого звіра.

     - А щоб тобі! – Сказав коричневий Дракон і кинувся до лежачого супротивника. Лише луна долетіла від його слів. – Дерева через тебе поламав!

      Почувся схлип, тоді земля знову затряслася – це зелено-жовтий Дракон намагався піднятися з землі. Ліс загорівся і став полихати.

      - А щоб тобі! – Знову почувся голос коричневого Дракона. – Лети геть звідси! Ще раз побачу – заб’ю на смерть. А приведеш своїх дружків, то й їх відлупцюю по самі смажені крильця!

       Зелено-жовтий Дракон повільно злетів над лісом, і, наче кульгаюча качка, полетів на схід. Одне крило у нього явно було зламане.

       Коричневий Дракон, наче людина, яка намагається загасити палаючу свічку обпльованими руками, спробував загасити лісову пожежу. Мабуть, для нього сьогодні був вдалий день, адже пожежа заспокоїлася, а ліс сердито загудів своїми гілками.