Розділ 16, в якому Олень дізнається про НКВД

       Зелений дракон облетів навколо Софії Київської та знову всівся на дзвіницю.

       - Слава Богові, - із полегшенням видихнула Єфа. – Він охороняє Всеволода, тож міг би помітити нас. І тоді… Брррр. Огняна, зверни-но з головного шляху.

      - Так, капітане, - сказала панна-Дракон, підняла свою передню лапу з п’ятьма пазурами до чола, а потім рушила ліворуч.

       - Хто такий Всеволод? І чому Дракон живе у нього на будівлі?

       - Ну, не зовсім на будівлі, але…. Давай я розповім тобі все із самого початку, - запропонувала відьма.

       - Вчепіться у мене щосили, - сказала Огняна та видихнула манюню хмарину вогню. – Я зараз полечу швидше.

        Олень вчепився у луску, сподіваючись що не впаде з цієї слизької…. Матерії? Чи, субстанції? Єфа також вчепилася у луску, але потоки потужного зустрічного повітря віддували її на Оленя. Хлопець не заперечував, хоч це і лоскотало… нерви. Єфа розлютилася та попросила Огняну летіти повільніше.

      - Але ж ми не встигнемо додому. До заходу Сонця, - повернула сумну мордяку панна-Дракон.

      - Нічого. Мама не розсердиться. Зараз же, мене весь час здуває на… на нашого старезного гостя. А його дихання лоскоче…. мою … шию, - відповіла дівчина.

     Огняна зітхнула та полетіла повільніше. Дерева вже не так перестрибували обгорілі частини дороги, але й повітря не здувало пасажирів зі спини Дракона.

      Попереду лежала широка сіра дорога, якою повзли дивні різнокольорові комахи.

      - Як називаються ці комахи? – Запитав Олень у Єфи. Дівчина повернула голову щоб відповісти. Хлопець вирішив, що дарма поставив  питання. Її щока ледь не торкалася його губ, тож довелося трохи відсунутися та знову вчепитися руками у золотаву драконячу луску. А він вже й так доволі сильно наблизився до хвоста крилатого ящера.

      - Це не комахи, - почувся солодко-дзвінкий сміх. – Це - автомобілі. Такі возики, які рухаються без коней. Не переймайся. Мої батьки та Огняна все тобі пояснять, коли ми доберемося до ноутбуків.

      - Я знаю, хто такі автомобілі, - гордо відповів Олень і спробував відсунутися ще далі. – Я читав автобіографію містера Форда.

       - Правда? – Очі у Єфи-відьми розширилися. – А що ще ти читав?

       Олень став розповідати. Читав він справді багато. І як з’ясувалося, він доволі багато знав про цей світ. Єва стала питати про те, і про це. Хоча дівчина була аж занадто близько, Олень із гордістю зауважив, що відповів на всі її запитання, хоча часом це було не так вже й легко. Коли Єфа запитала про батьків, він відповів просто:

     - Враховуючи, що мені майже дві тисячі років, то зрозуміло, що я – сирота.

      В очах у Єфи з’явився смуток і вона співчутливо поладила хлопця по руці.

      - Співчувати мені не потрібно, - гордо сказав Олень та відсунувся, хоча саме у цю мить йому до болю хотілося зробити геть навпаки. – Ти так і не розповіла: чому цей Влас… Волод..

     - Всеволод?

     - Так. Хто він такий? Звідки він має зеленого Дракона? І чому він небезпечний? Адже він небезпечний?

     - У тому то й річ, - зітхнула Єфа. Вона всілася зручніше, полоскотавши ніс юнакові своїм темним довгим волоссям. – Років зо двадцять тому, до нашого Уряду прийшов дивакуватий чоловік, який запропонував зробити найсправжнісінького Дракона з людини. Ясна річ, з нього посміялися. Але він лише посміхнувся, знайшов спонсора і…

      - Кого? – Не зрозумів Олень.

      - Спонсора. Це…. Це така людина, яка дає гроші на якісь, наприклад, дослідження. Якщо ці дослідження потім стають джерелом прибутку… е…зиску..

       - Я знаю, що таке “прибуток”, - гордо мовив Олень. Як для стародавньої людини, хлопець був доволі розвинутий. Але ж так! Він щойно цитував теорію Альберта Ейнштейна!

     - Так от. Одна багата людина дала йому гроші. За рік, цей білявий Всеволод створив Дракона. Як? Ніхто цього не знає. Відомо лише, що Дракона він зробив з людини. Щось типу генної інженерії. Спочатку, Драконів було легко вбити, але потім люди, які ставали Драконами їли забагато гречаної каші. А в ній – багато заліза. Тож, Дракони стали залізними. Їх ніщо не бере. Можливо, ядерна зброя… Але поки що, ніхто не наважився застосувати її.

      - Ти перескакуєш, - повернула свою голову Огняна. Олень лише схопився за голову та запитав:

      - Стривай! Ти ж казала про одного Дракона. Звідки взялися залізні?

      - А. Так от. Отой перший Дракон перебив купу військових. Знищив навіть “гради”, “тюльпани” та “гвоздики”, - вимовляючи всі ці назви, Єфа малювала у повітрі лапки. Про лапки Олень трохи знав з тих книжок, які не були сувоями. Тож, хлопець запитав:

       - Стривай! Це ж були не справжні квіти, а…. а що?

       - Це така зброя. Дуже небезпечна. Лише нездоровий мозок був здатний назвати зброю найменуванням квітів, - додала Єфа у розпачі.

      - Тобто, - здогадався Олень. – Цей. Отой перший Дракон…. Він знищив ваші мечі та воїнів?

       - Ні. Не наших. Але військо таки знищив. Але він таки – дуже підступний! Всеволод зробив іншого Дракона для іншої країни. Тож, вже дві армії мали Драконів. Ці гібриди з людей і крилатих ящерів… Вибач, Огняно. Я знаю, що справжні Дракони не такі, - відьма поплескала панну-Дракона по спині.