Розділ 14, в якому проводяться дивні тести

      - Я відмовляюся працювати на Скриню, - заявила Фрося.

      - Не на неї, а на її батьків, - відрізала Єва, направляючись до вбиральні. За дві хвилини вона вийшла та додала, - ми зараз не у тому матеріальному стані, щоб нехтувати тааакою роботою. Коли нужденний, то гордість можна засунути в ду… дуб. Зрештою, як це не жахливо звучить, Скриня ще - не найгірша.

       В це було важко повірити, але Фрося не стала сперечатися.

       В ресторані близнючок радісно зустріли. Вони вже майже місяць шукали офіціантів. Виявилося, що Єва про це знала, але через гордість не погоджувалася працювати на батьків однокласниці.

      Дівчатам видали уніформу: темні штанці, білу сорочку та чорний жилет, який підкреслював фігуру. Одяг давив та заважав рухатися. Фрося спробувала поворухнути руками – це було дуже важко. Менеджер був добросердною людиною та видав одяг на розмір більше. Дихати стало трохи легше, а рухи стали чіткішими.

      Єва ще раз нагадала сестрі, куди класти виделку, а куди – ніж. Дівчата визирнули у зал…. І оторопіли. Весь зал був заповнений вщент. За всіма столиками сиділа молодь.

      - О. Не пощастило, - витріщився менеджер. – У нас аншлаг. Нумо, дівчатка, покажіть чого ви варті.

      Близнючки Чупринка заворушили ногами, руками (коли записували замовлення) та голосовими зв’язками, коли озвучували замовлення: щоб переконатися, чи бува чогось не переплутали.

       Юнаки визивали у Фросі відчуття огиди. Дівчині здавалося, що вони хтиво оглядали її. Хоча, можливо вдалися взнаки відвідини кафе у справжньому часовому вимірі. Там хлопці, не стидаючись, обговорювали пишні форми польських або італійських офіціанток. Зрештою, Фросі така поведінка ніколи не подобалася.

       Ресторан був не дуже великий. Але круглих столів вистачало, щоб дати роботи бідним офіціанткам. Між тим часом, коли були записані всі замовлення, передані до кухні, і розкладені всі прибори, Фрося оглядала залу. Сяюче світло, темні меблі та світлі лляні скатертини радше пасували до солідних людей віком 40+, або до поважних бізнесменів. Але, саме цієї миті, тут сиділи самі лише молоді люди та юні дівчата, із надзвичайно крикливим макіяжем. В голові прокотилося запитання: чи бува, всі ці люди не друзі Власти Скрині?

     Запитання прокотилося і вдарилося о вхідні двері. Саме там, у вхідних дверях стояла Власта Скриня та оглядала родинний ресторан.

       Вигляд у Власти був дещо незвичний. Вона одягла довжелезну сяючу сукню синього кольору, яка їй дуже личила та обтягувала спокусливу фігуру. На ногах були вечірні туфлі на запаморочливих підборах, а шию прикрашало невеличке намисто, з натуральних білих перлів. Плечі ж дівчини прикривало хутряне болеро, яке вона, зайшовши до ресторану, кинула на руки своєму супутнику.

      Фрося пораділа, що не має зараз у руках тацю, інакше б точно вронила її. Супутником Скрині був Ярослав Микитенко. Але вдягнутий він був не у свій натуральний просторий одяг, а у темний вузький костюм, із високим коміром. Фросі чомусь пригадалися китайці.

       Власта побачила, як з’явилася, Єва, яка несла грецький салат на таці. Скриня щось пробурмотіла своєму супутнику та процокала, виляючи стрункими стегнами, наче Огняна, до єдиного вільного столика у центрі ресторану. Ярослав прослідував за Властою, відсунув для неї стілець та застиг поруч. Фросі здалося, що все це підлаштовано. В цю мить дівчина ненавиділа Власту навіть більше за таємничу Огняну.

     Єва поставила грецький салат перед замовницею, обернулася та застигла. Фросі здалося, що її близнючка бореться між двома бажаннями: провалитися крізь мармурову підлогу та видерти темні очі Ярославу Микитенко. Фрося б зробила останнє. Єва ж зітхнула та прочовгала на кухню.

      Але шлях старшої близнючки лежав повз Ярослава. Дівчина налетіла на хлопця (проходи між столиками були дуже вузькі) і сказала:

       - Сядьте, будь ласка, пане. Ви заважаєте працювати.

       - Він сяде, - сказала Скриня, - лише коли я дозволю. Він же ж - мій власний секретар. Правда Ярославчику? - А тоді піднялася та поплескала хлопця по гладенькій виголеній щоці. Єва прискорилася та побігла на кухню. Там, судячи зі звуків, вона стала допомагати кухарю, який одурів від такої кількості замовлень, що робилися одночасно.

      Фрося відчула, що від такої нахабності Власти, її нудить. Гречана каша просилася на волю. Дівчина із докором зиркнула на підступного Ярослава…. І застигла. Обличчя хлопця нічого не виражало. Але очі! Очі полохали. Але не від того жару, який охопив би будь-кого у любовному романі, від самого лише дотику стрункої  Власти. Ні! Очі Ярослава Микитенка палали люттю. Фрося була у захваті.

     Здається, у цього непередбачуваного юнака є якісь підстави найнятися секретарем до Скрині. “Кожний має свою ціну”, сказав мерзенний Алан. Тож, може, Ярослав продався Власті за якусь інформацію про своїх рідних?

    З кухні повернулася Єва. Її очі були червоні. Але вона гордо несла свою тацю з біфштексом, картоплею фрі та салатом зі свіжої цибулі. Замовлення належало столику, що стояв поруч зі столиком Власти.

     На якусь мить, Єва застигла перед столиком Скрині, але професійність взяла вгору. Дівчина поставила тарілки перед милою панною у жовтій сукні, яка весело посміхалася.