Розділ 3, в якому, Фрося стрибає, не подумавши

     - Від падіння цього гвинтокрила ніхто не постраждає! - Лише й встигла вигукнути Фрося та прикрила собою здивованого Михасика.

      Молодший братик навіть не встиг відкараскатися від привселюдних обіймів старшої сестри, як з згори почали падати шибки зі скляного даху. Уламки скла були різної форми та розміру: від манюніх, наче сніжинки, до великих – наче великий кусень гострого торту.

    Скло падало нерівномірно, тому Фрося не поспішала піднімати голову. Дівчина відчувала, як манюні шматочки скла падають їй на спину і намагаються просочитися крізь жовту тканину купальника. Вперше за своє життя вона зраділа, що сучасні правила пристойності дозволяють носити лише закриті купальники.

      Раптом, гомін та біль від скла, що падає, стих. Замовк і гомін переляканих голосів. Нажахана Фрося відчула запах ніжних пролісків і, ніби в уповільненому кадрі кіно, помітила, як скло з даху все ще сиплеться поруч із нею,  але не на неї.

     Поруч темніла тінь – наче хтось прикрив дівчину та її братика великим рушником.

     Голоси  у приміщені загомоніли знов: чоловічий верещав від жаху, жіночий наказував, а хтось з дітлахів голосно радів дивовижному скляному дощу.

    - А щоб тобі…! – Почувся роздратований голос керівника аквапарку.

     Тінь зникла, і Фрося, нарешті, скочила на ноги. Михасик із зацікавленістю оглядав підлогу, а його сестра - з острахом людину із великим маховим рушником. Непроханий рятувальник виймав з свого русявого волосся блискучі скляні кульки та здавався цілком захоплений цією марудною справою.

       - Дякую, - вичавила з себе Фрося, а рятувальник, здавалося, щойно її помітив. Він відірвав очі від чергового кришталику скла та глянув на дівчину.

       - А у Вас прикольні вуса, - зауважив Михасик.

       Фрося, невідомо чому, почервоніла, а Алан Михайлович гордовито погладив свої вуса.

      - Так. Таких зараз не роблять.

      - У Вас кров на щоці! – Ляпнула Фрося. Адже вона щойно побачила, що скло подерло ліву щоку вчителя.

      - Дурниці, - відмахнувся Алан Михайлович. – Шрами прикрашають чоловіків.

      - Я теж так кажу, - повідомив Михасик. – Але батьки кажуть, що це лише в часи лицарів так було. Зараз чоловіків прикрашають гроші. А який у Вас дохід?

     Через нетактовність братика, Фрося була готова провалитися крізь мармурову підлогу аквапарку, коли з жіночної вбиральні надійшла допомога.

      - А, ось ти де, - звернулася до Алана Михайловича струнка пані у вишуканій сукні, розмахуючи золотистою косметичкою. – А що тут трапилося? – Запитала вона, оглядаючи своїми великими зеленими очима розбите скло та проламаний скляний дах аквапарку. Потім вона глянула на Фросю, Михасика і знову перевела погляд на вчителя історії.

      - Зараз розповім, Огняно, - сказав Алан Михайлович та повів її до виходу.

      - Яка вона гарна, - замріяно мовив Михасик, але сестра роздратовано потягнула його до роздягалень.

      Раніше Фрося не замислювалася, чи є у вчителя історії дружина, чи наречена. Зараз це питання засіло у дівчачій голові. Між тим, Огняна та Алан Михайлович йшли попереду. Михасик із захватом, а Фрося із заздрістю, оглядали її стрункі стегна, що заманливо рухалися: праворуч-ліворуч, праворуч-ліворуч. Довгі золотаво-руді кучері спадали ледь не нижче талії, нагадуючи Афродіту Ботічеллі.

       Раптом, Огняна повернула свою гарну голівку та подивилася на Фросю. Її погляд був оцінюючо-зосередженим, ніби супутниця вчителя оцінює дівчину. Огняна підняла брови, а тоді засміялася до Алана Михайловича дзвінким звабливим сміхом.

       Михасик зупинився та застиг, наче його причарували, а тоді видав такий звук захвату, що Фрося перелякалася, чи братик прямо тут не помре від неочікуваного щастя.

     - Здається, я закохався, - повідомив юний Чупринка.

      - Знову? – Стомлено запитала сестра.

     - Ні, тепер по-справжньому. Нюська з дитсадочка та Галька з сусіднього класу не рахуються.

      Фрося намагалася упіймати таксі, але рух було перекрито – на дворі аквапарку лежав величезний гвинтокрил, з якого надувними сходами спускалися перелякано-щасливі пасажири. Поруч бігав керівник аквопарку, намагаючись віднайти зниклі машини своїх клієнтів.

      - А ви певні, що поставили її на цю паркову? – Вкотре питав він чергового розгніваного клієнта.

     - Я на Вашу думку – бовдур?! – Ображався черговий клієнт.

     Фрося зітхнула. Здається, вона врятувала своєю реплікою життя, але не машини.

     - Радійте, що самі залишилися живі, - повідомила вона чергового розгніваного володільця авта. – Якби гвинтокрил впав на Ваше авто із Вами всередині, воно б вибухнуло, і хто-зна, якою трагедією все б обернулося.

     - Дівчисько, - презирливо оглянув її клієнт. – Мене не цікавлять трагедії, мене цікавить моє авто.

     За вечерею родина обговорювала випадок із гвинтокрилом.