Присвячую Ользі Стребковій, з вдячністю, за те, що надихнули мене
написати мою першу опубліковану книгу
Щойно Фрося побачила вчителя історії, зрозуміла: від нього будуть самі лише неприємності. І – точно! Алан Михайлович був помішаний на історії. Він не лише вимагав від своїх учнів вивчати дати та події, але й розмірковувати: що могло б трапитися пізніше, якщо б та, чи інша подія не відбулася. Це було - нестерпно! Але, на відміну від інших вчителів, пан Кінь не ставив погані відмітки за думки учнів, лише тому, що вони відрізнялися від його власної позиції.
Фросю не цікавили події далекого минулого – що було, того вже не зміниш. Тож, навіщо це все вивчати? Дівчина задумливо дивилася у вікно і розмірковувала над тим, коли ж шляхетний прекрасний незнайомець відчинить двері класу та освідчиться їй, Єфросинії Михайлівні Чупринці, у коханні. Ото буде сенсація! Власта Скриня від заздрощів впаде зі стільця та прокусить свою напомаджену фіолетовою помадою губу!
- То, коли Данило Галицький став королем? – Запитав Алан Михайлович та направив крейду у бік Фросі. Дівчина розгубилася: важко отак одразу перестрибнути з думок про романтичне майбутнє до присипаного порохом минулого. – Не знаєш, чи не слухаєш? – Поцікавився настирний вчитель.
Фрося розгубилася, вона лише щось пробурмотіла. Алан Михайлович повернувся до дошки та написав крейдою якусь таємничу дату. Потім він розповідав про якось Лева, мабуть, про африканського.
Єфросинія почала малювати на шматку паперу обличчя прекрасного незнайомця, щоби заспокоїтися. Ії бісив Алан Михайлович.
- Чіпляється та чіпляється, з якимись дурницями! Кому цікаві ті люди, від яких залишився лише прах! Можна подумати, я помру, якщо не знатиму дату якоїсь битви, - бурмотіла собі під ніс панянка Чупринка. І саме у цю саму мить, вчитель історії кинув білу крейду прямо в обличчя Фросі.
Клас ахнув. Єфросинія здригнулася, але біла штукенція застигла якраз перед носиком дівчини та впала на парту, наче підстрілена влучним мисливцем дика качка.
- Ого! – з захопленням вигукнув Прохор Гнатчук. – Оце Ви класно кинули! Довго тренувалися так точно кидати? Крейда зупинилася прямо перед її нюхалкою!
- Нічого подібного, - відповів Алан Михайлович. – Я промазав. І, Прохоре, не називай ніс “нюхалкою”.
- Ви не маєте право нас бити! – Піднялася з свого місця Світлана Нестерчук, не ховаючи свого обурення. – Це заборонено законом!
- Яким? – Дуже тихо, підступно та сумно поцікавився вчитель, підкручуючи свій довгий русявий вус. Вуса у нього були визначні – майже такі самі довгі та пишні, як у Короля Святослава Ігоревича, батька Хрестителя.
- Ем… та… е…, - розгубилася Світлана.
- Хтось хоче допомогти однокласниці? – Запитав Алан Михайлович та оглянув клас. Всі втупилися у підручники. - Не знаєте? Не знаєте свої права? А як же ви збираєтеся жити у цьому бурхливому світі?
- Та якось вже проживемо, - хихонув хтось з задніх парт. – Краще за Вас.
- Як знаєте, - знизав плечима вчитель. – Але потім не скигліть, коли хтось позбавить вас прав. Адже ви навіть полінилися дізнатися про них. Навіть птахи, на кшталт соколів-боривітрів, вміють приборкувати стихію та протистояти сильному вітру. А ви… ви навіть не здатні боротися за свої права, які у вас поки що не забирають. І до речі, я нікого не бив.
- Але ж Ви самі сказали, - пролепотіла Світлана, - що крейда лише випадково не вдарила Чупринку по носі.
Алан Михайлович нічого не відповів. Він наставив свого довгого білого вказівного пальця у бік першої парти та спробував дізнатися, коли було засновано столицю України – місто Лева. Фрося подивилася у вічі свого намальованого прекрасного незнайомця і оторопіла. З білого паперу на дівчину дивилася усміхнена морда… Дракона.
- Він мене ненавидить, - жалілася своїм подругам Фрося.
- Може, ти перебільшуєш? – Запитала Інна, а Інга, обняла Фросю, показуючи подружці всю свою дружню любов.
- Перебільшую, а як же ж! Хіба він ще в когось кидався крейдою?
- Ні, - погодилася Інга. – Але ж він тричі звертався до тебе. Про що ти думала?
- Та так, ні про що, - збрехала червона Фрося. Це ж треба: настільки захопитися мріями, щоб проґавити запитання вчителя, ще й такого неврівноваженого. Йому саме місце серед його улюблених диких кельтів!
Далі була географія. На цьому уроці, Фрося намагалася не мріяти – вчителька настільки була закохана у свій предмет, що вважала його найважливішим за все на світі. Ніби, кордони не можуть помінятися, а корисні копалини в один момент стати не такими й корисними!
- Найсучасніший майданчик для гвинтокрилів побудований у місті Олександрівка. Як вам відомо, це дуже велике сучасне місто в країні. Вважається, що в землі, прямо під містом, знаходяться великі поклади вугілля.
- Його будуть перекопувати? – Запитав замаскований голос з задньої парти.
- Хто?! Хто це сказав?!!! – Заверещала вчителька. Само собою, жоден учень у класі не відізвався. Тоді вчителька поправила своє сиве волосся та відповіла. – Ні, не будуть. На щастя, наші вчені віднайшли, як використовувати електроенергію. І…, - вона тицьнула пальцем у бік Світлани Нестерчук.