Частина перша. Адепт

За кілька років усе може кардинально змінитися. Людство відчуло це, коли технології вийшли на новий рівень. Вищий за попередній. Складніший, небезпечніший, більш оманливий…

Відтепер, можливості комп'ютерних програм здатні перетворювати звичайне життя на онлайн-існування.

Пілотний запуск проєкту «Адепт», став вирішальним кроком до розколу суспільства. Утворилися три соціальні ланки: Реали, Середні та Гіпери.

Проєкт «Адепт» за задумом винахідників мав стати не більше ніж грою, яка б допомагала людям відволікатися від буденності у створеному віртуальному вимірі. Спеціальні окуляри із системним блоком, що кріпиться на шиї, під'єднуючись до кісткового мозку, запускає у кров рідину, яка може контролювати нейронні зв'язки, тим самим повністю дозволяючи гравцеві відчувати ірреальні процеси майже як на яву. Користувач, лише за допомогою думки, може бачити, відчувати, рухатися та впливати на дії ігрового персонажа. Напульсники на зап'ястях фіксують показники організму, сповіщаючи про підвищення тиску, прискорення серцебиття або інші важливі зміни фізіологічного стану, таким чином повідомляючи про терміновий вихід з гри.

Але… Ілюзорний комп'ютерний всесвіт полонив багато мільйонів людей. Гіпери — ті, хто поринає у вигаданий вимір, ігноруючи заборони та забуваючи про звичайне життя.

Реали, навпаки, цілковито відмовилися від будь-яких технологій, навіть телефону, щоб залишатися єдиною ланкою, яка ще в змозі мислити і жити без залежності, адже Середні були на екваторі вибору. Вони ніби продовжували працювати, формувати родини й запевняти, що здорові та користуються технікою з розумом, проте час від часу вмикали «Адепт», аби зустрітися з віртуальним коханцем, пофарбувати стіни в розкішному будинку або погодувати собаку, якої не мають у реальному житті…

Діана підійшла до брата й поштовхала його в плече. Примружившись від яскравого блакитного світла, що линуло від окулярів, кілька разів покликала:

— Дене! Дене, прокидайся!

Попри всі намагання вивести Дениса з гри, він не реагував. Тому, натиснувши кнопку паузи на планшеті, що лежав на тумбі поруч біля ліжка, склавши руки на грудях, очікувала реакції, яка не забарилася. Ден підхопився, різко зриваючи окуляри з обличчя та почав кричати:

— Дідько, що ти робиш? — гаркнув, тягнучись рукою до тумби, напульсник видав гидкий писк, показуючи малюнок червоного серця.

— Не нервуй, бо ще інфаркт заробиш, — піддражнила сестра, киваючи на невеличкий екран.

— Та яка тобі різниця? Іди, гуляй зі своїми Реалами! — знову ліг, поправляючи пристрій на шиї.

— Ми хоча б сонце бачимо, а ти зі свого «Адепту» тижнями не вилізаєш.

— Ой, не починай, відчепися!

— Гаразд. Ходімо, хоча б поїси? — більш спокійно промовила, присівши на бильце ліжка.

— Я не голодний, — буркнув Ден, піднімаючи окуляри.

— Зате я голодна! Ти останні гроші витратив на дурне оновлення гри, за що я маю купувати харчі?

Однак брат вже не чув її. На планшеті ввімкнулося сповіщення:

«Рекомендаційний час гри вичерпаний. Перепочиньте або використайте доступні бонуси для продовження».

Діана сподівалася, що хлопець зараз вимкне пристрій, але минуло кілька секунд, і напис «Гру продовжено» звів нанівець усі її надії.

Постоявши хвилину біля брата, пішла у передпокій та взявши куртку і ключі, вийшла з квартири.

Місто ввечері було звично порожнім. Поодинокі автівки проїздили повз, а де-не-де можна було побачити інших Реалів, які прогулювалися вулицею, насолоджуючись весінньою прохолодою.

Йти їй нікуди, крім одного місця — набережної, де майже кожного дня Діана зустрічалася з друзями, близькими за світоглядом та соціальною позицією.

Вже здалеку помітила невелику компанію на самому березі річки. Вмостившись на простирадлах, вони запалили вогнище, й під звуки струнної гітари, що збереглася від батьків, тихенько наспівували пісні.

— Привіт, — зрадівши, що не буде на самоті, вигукнула Діана.

— Ді, привіт! Приєднуйся, — запросила Ольга, пропонуючи сісти біля неї. — Чому така насуплена?

— Брат знову в «Адепті», другу добу поспіль не встає. Мені це вкрай набридло! — у серцях відповіла, квапливо втираючи сльози рукавом куртки.

— Усім набридло, — обізвався юнак, на прізвисько Зевс. — Мій батько в «Адепті» побудував автомайстерню, заробив і купив оновлення та ще кілька крутих апгрейдів. А вдома у холодильнику жерти нічого. Матір цілий день на роботі, а потім уночі свариться з ним, щоб кинув грати. Все марно.

Інші закивали. Так, бо вся компанія складалася з підлітків та студентів. Жодного дорослого за віком, але дорослі свідомо. Більшість з них, у тому числі й Діана, мали якийсь підробіток, щоб виживати серед Гіперів, які витрачали сімейні кошти на «Адепт».

Сама ж дівчина не мала батьків. Вони з братом були сиротами. Два роки після смерті рідних Ден ще тримався, бо старший за сестру, влітку йому виповниться двадцять три, але потім… потім з'явилася гра, яка дозволила хлопцю створювати інший всесвіт, в якому він успішний, багатий та щасливий.