Розділ 9. Анна

Серце калатало у шаленому ритмі.

Максим був ще тим романтиком. Він притис мене до себе. Притулився до моєї спини своїм животом і обійняв за плечі.

— Бачиш ту зірку, — каже, — Кожна зірка, то людина, яка зуміла по справжньому когось покохати. Коли у світі зароджується між чоловіком і жінкою справжні почуття, такі, що аж до смерті, то в небі починає палати нова зірка. Чим вона яскравіша, тим більше між двома закоханими полум’я кохання.

— Ммм, нас такого в школі не вчили, — засміялась.

Він теж щиро засміявся зі мною.

Але коли його губи торкнулися моєї шиї – стало не до сміху.

Наші відносини розвивалися так швидко, що я не могла прослідкувати за ними, коли вони перетнули ту межу, що Максим дозволяв собі діяти, як заманеться?

Він не спитавши мене зняв нам номер у недорогому, як для Києва мотелі з двоспальним ліжком, а зараз дозволяє собі «романтику», ніби ми зустрічаємось декілька місяців, а не всього третій день.

— Я тебе зовсім не знаю, — наважуюсь сказати.

Мене не цікавили ті зорі і розповіді про «справжнє кохання». В мені сиділа тривога, бо хоч цей хлопець подобався мені більше ніж Остап, але Остапа я хоча б досить добре знала, а цей Максим… Хто він?

— Що тебе цікавить?

— Давно у тебе була дівчина?

— Давно.

Не знаю чому, але йому не повірила. Хіба такі молоді, романтичні красені можуть довго залишатися без дівчини?

— А як ти відреагуєш, якщо дізнаєшся, що я зовсім недавно покинула свого хлопця? І він досі мені телефонує.

Максим на мить опустив руки з моїх плечей.

— Заради нас – я готовий боротися.

Оце так фразочка. Ніби з якоїсь мелодрами.

Про свій вік я вирішила поки не відкривати карт. Не хотілося, аби він мене покинув прямо тут у чужому місті, де я нічого і нікого не знала.

Київ був для мене чужим. Якась тривога не відпускала. Та ще й я тут примудрилася знайти той проклятий камінь бруківки і звалитися на землю. Звісно, Максим галантно мені допоміг, але тепер я щиро ненавиділа бруківку.

В столиці відчувала себе чужою. Люди здавалися зовсім іншими, чим у нас у Луцьку чи у Львові. Якісь більш самовпевнені, горді і зверхні. У багатьох то вії накладні, то губи наколені до розмірів вареника. Можливо це не Київ був чужим, можливо я сама була чужою. А можливо моя тривога була від того, що я необдумано погодилася на подорож з хлопцем, якому не довіряла.

Так, за білети і харчування платив він, тому я іноді дозволяла тримати себе за руку і терпіла обійми. Але на більше не хотілося погоджуватися.

— Я подобаюсь тобі? — запитав дорогою до готелю.

— Так, — збрехала натягнувши посмішку.

Можливо він би і подобався, якби не пришвидшував розвиток наших відносин.

***

Наш номер нічим не відрізнявся від інших номерів у дешевенькому, за київськими мірками, мотелі.

Тут все було у біло-синіх тонах, від чого мені здавалося, що ми знаходимось у лікарняній палаті. У кімнаті стояло двоспальне ліжко, шафа і невеличкий письмовий столик зі стільцем.

Максим по-хазяйськи почав розпаковувати пакет з продуктами – викладаючи все на стіл.

Мені не хотілося брати на себе роль «дружини» і одразу хапатися за ніж і продукти.

— Я в душ, — сказала перед тим, як закритися у невеличкій кімнаті з душовою кабіною, умивальником і унітазом.

Розглядала чисту плитку на стіні і думала про те, що просто не хочу виходити. Врешті заходжу в душ і змиваю з себе хоч трішки тривоги.

«Можливо Максим не такий вже поганий?» — підказує підсвідомість.

Можливо не поганий, просто стрибати з одних відносин в інші була погана ідея. Мене настільки втомив Орест, що тепер не хочеться нічого. Ні обіймів, ні поцілунків, ні навіть квітів. Хочеться займатися роботою і собою.

Але забувати заради чого я все це почала – не стала.

За мить зайшла у соціальні мережі і змінюю всі фото на селфі з Максимом, які ми зробили на Хрещатику. Далі пишу повідомлення Оресту: «Пробач, я покохала іншого»

Зроблено. Назад дороги немає.

Виходжу і застигаю на місці. Цей високий симпатичний хлопець накрив нам стіл з закусками і розлив червоне вино.

— Ого, — видаю здивування.

Він оглядає мене в коротенькому атласному халатику.

— Можу сказати те саме, — підморгує він.

Я і без формальних компліментів добре знала, що маю гарну фігуру: струнка талія, пишні груди і сідниці, густа шевелюра. Ще бабця казала: «Кров з молоком, всі хлопці твої»

І вона мала рацію. В мене не було проблем з протилежною статтю. Те що подобалась – знала. От лише самій віднайти щось в хлопцях – не могла. Інтерес швидко згасав. А трирічні відносини з Орестом були побудовані спочатку на метеликах в животі і пристрасті, а потім на грошах.

Максим простягає мені келих з вином.

— За прекрасну дівчину, яка не відмовила мені у побаченні через Інтернет.

Посміхаюся і випиваю. Рідина виявляється гірка і не смачна.

Максим мені розповідає про те, в які країни хотів би поїхати. Він виявляється з дитинства дивився «Світ навиворіт» і тепер має мрію пройти шлях по країнах де бував Дмитро Комаров.

А я лише пила несмачне, дешеве вино і думала про те, як би добре зараз було назбирати фірм на пропозицію реклами.

В голові крутилися варіанти рекламних банерів. Назви фірм, які ще не прийняли рішення щодо моєї пропозиції, Київські газети, які я маю придбати аби потім обдзвонити Київські фірми.

— Ти тут?

Максим був настільки уважним, що аж дратував.

— Так, так, я слухаю.

— То ти б хотіла поїхати у В'єтнам?

Куди? Я розумію, що Максим ще той романтик, але я би скоріше погодилась на Париж. Ну або хоча б Турцію.

— Емм… А що там?

— Ти що мене не слухаєш?

— Та слухаю, просто… Втомилася. Хочу спати, але, — переводжу погляд на ліжко, — Я ще не готова лягати з тобою.