Розділ 9. Новий дім, Карпатська казка та новорічна обіцянка

Серпень 2023 року став для мене місяцем рішучих, безповоротних змін. Я зрозуміла, що більше не хочу жити від вихідних до вихідних, підраховуючи години до чергової зустрічі на вокзалі. Моє серце, мої думки та моє майбутнє вже давно були поруч із Максимом.

Я прийняла складне, але доросле й зважене рішення: звільнилася з роботи у своєму містечку, зібрала валізи й остаточно переїхала до Кременчука. Ми почали жити разом у маленькій, але дивовижно затишній орендованій квартирі, яку він винайняв.

Кременчук зустрів мене тепло. Я не збиралася сидіти без діла й майже одразу влаштувалася на роботу логопедом-дефектологом у приватний дитячий садок для дітей із особливими освітніми потребами. Мої нові підопічні — малюки із затримкою мовленнєвого розвитку, аутичним спектром та різними порушеннями — потребували максимум моєї уваги, терпіння та професійних знань з магістратури. Щодня, повертаючись додому втомленою, але щасливою, я відчувала, що перебуваю саме на своєму місці. А вдома на мене чекав Максим — із гарячим чаєм, готовою вечерею та теплом своїх дужих обіймів.

Наприкінці вересня Максимові нарешті давали довгоочікувану відпустку.

Спочатку ми вирушили на Дніпропетровщину — знайомитися з його мамою. Я неймовірно хвилювалася, перебираючи в голові сотні тривожних думок, але всі побоювання розвіялися в перші ж хвилини. Його мама зустріла мене з такою щирою, материнською теплотою, наче чекала на мене все життя. У її оселі пахло свіжою випічкою, а в очах світилася тиха вдячність за те, що її син поруч зі мною нарешті став абсолютно щасливим.

А далі на нас чекала здійснена мрія — Карпати.

Ми давно мріяли втекли від усього світу туди, де гори торкаються хмар, де повітря просякнуте хвоєю, а тишу порушує лише шупіт гірських річок. Цілий тиждень ми жили в маленькому затишному будиночку серед величних смерек. Ми піднімалися на вершини, пили гарячий глінтвейн біля каміна, блукали затишними стежками й годинами говорили про наше майбутнє. Там, серед величавих Карпатських гір, наша любов набула якоїсь особливої, глибокої та непорушної сили.

Осінь і початок зими 2023 року проминули в теплій побутовій метушні. 

31 грудня, за кілька годин до Нового року, наша орендована квартира сяяла вогниками гірлянди. На столі пахло мандаринами й хвоєю, за вікном кружляв тихий лапатий сніг, а в кімнаті лунала тиха, затишна музика.

Максим підійшов до мене, коли я поправляла іграшки на ялинці, і м'яко взяв мене за руки. У його очах у світлі ялинкових вогників відбивалася стільки глибокої, вистражданої ніжності, що в мене перехопило подих.

Він повільно опустився на одне коліно й дістав із кишені оксамитову коробочку.

— Софіє... — його голос звучав глибоко й твердо. — Ти стала моїм світлом, моїм спокоєм і моєю єдиною гаванню в цьому буремному світі. Я хочу проходити крізь усі життєві шторми тільки поруч із тобою. Стань моєю дружиною.

Сльози щастя моментально застелили мені очі. Я дивилася на цього справжнього, надійного, свого чоловіка — і згадувала весь той довгий шлях через харківські підвали, зради та страхи, який довелося пройти, щоб опинитися в цій точці.

Я нахилилася, обійняла його за шию й крізь щасливі сльози видихнула:

— Так, коханий! Тільки з тобою і назавжди.