Розділ 5. Вісті від Олі

Осінь 2022 року золотим шурхотом листя вкривала тихомирні вулички мого містечка. Мій графік був розписаний буквами й годинами: магістратура з олігофренопедагогіки, зміни в лікарні, приватні заняття з малюками в громадській організації, підготовка до інтерактивних занять. Праця була моїм найкращим лікарем і фортецею, яка надійно захищала від розпачу та воєнної тривоги.

З Олею, рідною сестрою Вадима та моєю колишньою подругою з гуртожитку, ми спілкувалися все рідше. Ще на другому чи третьому курсі вона вийшла заміж, переїхала разом із чоловіком в інше місто й оформила собі індивідуальний план навчання. Життя розвело нас по різних орбітах, і хоч між нами не було відкритої ворожнечі, тінь вчинку її брата й мій гіркий досвід серпневого протверезіння роками залишалися між нами мовчазною перепоною.

У один із прохолодних вечорів, коли осінній вітер кружляв перше опале листя за вікном, на екрані мого телефону раптом висвітлилося її ім'я.

Я завагалася лише на секунду, перш ніж провести пальцем по екрану.

— Софіє... Привіт, — її голос у слухавці був дивно ламким, посіченим тихим, задавленим риданням. — Я... я знаю, що ми давно не спілкувалися. І я знаю, що ти не зобов'язана це слухати... Але ти єдина, хто знав його таким, яким він був колись. Я просто більше не можу носити це все в собі...

Я присіла на краєчок дивана в своїй кімнаті, стиснувши телефон.

— Олю, що сталося?  

— Батьки... Вони в окупації під Харковом, у нашому селищі, — ледь витиснула вона крізь сльози. — Зв'язку майже немає, там жах, я щодня помираю від невідомості... Але це ще не все. Вадим...

При звуці цього імені моє серце навіть не тьохнуло, не розігнало пульс і не стиснулося від знайомого болю. Воно билося рівно й спокійно. Той вогонь, який колись випалював мене зсередини, давно згаснув, залишивши після себе лише чистий попіл і прохолодний досвід.

— Що з Вадимом? — тихо запитала я.

— Він же офіцер... Він із побратимами був у Маріуполі. Обороняв «Азовсталь», — Оля важко видихнула, збираючись із силами. — Коли був наказ скласти зброю... він потрапив у полон. Уже декілька місяць від нього жодної вісточки, нічого! Ми навіть не знаємо, чи він живий! А Катя... він же одружився з Катею перед самісінькою війною. Вона зараз на четвертому місяці вагітності, Софіє! Вона божеволіє, дитина під серцем, а чоловік десь у російських катівнях!

Я мовчки слухала її квапливу, розпачливу розповідь.

Оля виливала мені свій біль, розповідала про перші мітинги родин полонених, про благання, звернення, запити до Червоного Хреста та пекучу невизначеність. Їй просто потрібна була людина з минулого — той острівець пам'яті, який знав її родину ще з тих часів, коли світ здавався безпечним і зрозумілим.

«Захищав Азовсталь... Полон... Вагітна Катя...» — подумки повторила я ці слова.

Дивно, але у моїй душі не виникло ані краплі злорадства чи темного задоволення. Я не мала бажання казати «так йому й треба» чи згадувати, як жорстоко й боягузливо він колись викинув мене зі свого життя заради тієї самої Каті. Війна своєю страшною, чорною бритвою зрізала з мого серця всі особисті образи.

Маріупольське пекло, полон, випробування для вагітної жінки — це була реальність, перед якою всі наші юнацькі драми здавалися дитячими піщинками.

— Олю, тримайтеся, — мовила я спокійно, лагідно й щиро, коли вона трохи втихомирила сльози. — Ви обов'язково маєте вірити. Він сильний і досвідчений військовий. Він повернеться до Каті й до малюка. Не втрачайте надії та бережіть себе.

— Дякую тобі, Софіє... Дякую, що вислухала, — тихо мовила вона на прощання.

Коли дзвінок завершився, я довго сиділа в тиші кімнати, дивлячись у темно-бурштинове вікно, за яким осінній вітер кружляв опале листя.

У той вечір я остаточно зрозуміла одну важливу річ: я повністю, абсолютно зцілилася. Вадим більше не мав над моїм серцем жодної влади — ані як коханий, ані як ворог, ані як фантом минулого. Його доля, його вибір і його випробування тепер належали лише йому та його родині.

Я співчувала їм як людина людині, але моя власна дорога йшла далі — у нове життя, де не було місця чужим привидам і давнім образам.