ПРОЛОГ

Сковорідка летіла мені в голову зі швидкістю приблизно 150 метрів на секунду — я майже відчув, як повітря розступається перед її гнівом. Я стояв посеред кухні, паралізований, як кролик перед фарою. І хоча інстинкт самозбереження ще сіпав лівим оком, тіло відмовилося рухатись. Мабуть, усе ж було щось символічне в тому, щоб прийняти удар з гідністю. Вчорашні котлети досі липли до потилиці – в прямому й переносному сенсі. Може, то я знову перегнув із "я ж просто хотів, як краще"?

Інтерв'ю… Це слово тепер звучить, як вирок. Ідея здалася мені блискучою, коли я зранку, виявивши себе ще живим після учорашнього сімейного урагану, вирішив: "Треба щось змінювати в житті, Боззі!" Але коли стоїш за воротами власного будинку з пакетом борошна, гулею на голові та пекучим почуттям власної дурості. Я важко зітхнув. Чи не пора мені завести шолом?

***

«Усе почалося з абсолютно дурнуватого шоу, яке моя матінка переглядала щовечора з такою ж релігійною відданістю, як деякі дивляться серіали про порятунок душ. FooDream... Та передача, де готують якусь несусвітню гидоту — а потім вдають, ніби це шедеври високої кухні. Ну ви знаєте: піну з селери, морозиво з цибулі, соус із диму та сліз лосося.

Я був дуже впертою, надмірно ініціативною дитиною. Семирічний Бо просто фізично не міг пройти повз такий контент — надто вже сильно мені захотілося все спробувати на собі. А заодно й на своїх рідних.

З того судного дня наше родинне меню поповнилося справжніми витворами кулінарного божевілля: омлети з лісовими ягідками та копченою скумбрією, супи з чорносливом і гірчицею, торти з помідорами, згущеним молоком і редькою... І це я ще скромно замовчую про салат «Феєрія нафталіну», який складався з капусти, кураги та льодяників.

Чесно кажучи, досі не розумію, чому тоді мене всерйоз погрожували відправити до тітки Аллер в глухе село за кілька тисяч кілометрів від дому.

Але мушу визнати: у моїх родичів вражаюче витривала травна система. Вони трималися. Тривалий час. Аж поки не настав той самий день — день грандіозного займання половини кухні, коли я спробував створити «карамельне повітря» за допомогою газової плити та фена. Після цього жоден член родини вже не зміг мовчки терпіти мої кулінарні експерименти.

І ось я — у тітки. І саме з її скромної кухні, де на полицях жили лише гречка, сіль та стара соковитиця, розпочався мій шлях до успіху. Та, правду кажучи, — і найцікавіший період мого життя....»

 – Уривок з інтерв’ю для TCN