Розділ 1.

Пекло.

— Гей ти! — з самого ранку Кароліна відчайдушно намагалася прорватися до Володаря Пекла, самого Диявола Безоднього, адже відповідь Небесної Канцелярії на її скаргу категорично не влаштовувало жінку.

— Мадам, я вас дуже прошу, не треба тут так галасувати. Безодній любить поспати, тому приходьте пізніше, — терпляче пояснював їй зовсім юне чортеня з охайними ріжками, вдягнений у чорний смокінг, у приймальні Володаря Пекла.

— Ще чого! Я маю змерзнути у вашій крижаній воді, а він собі дрихне? Та що ви собі тут дозволяєте! Я відвалила за цей «гарячий» тур шалені кошти!

— Кароліно, не потрібно перебільшувати. Я особисто перевіряв температуру води у котлі, тобто, у персональному басейні, біля вашої вілли. Двадцять п’ять градусів! Це більш ніж комфортно, повірте мені!

— Сам сиди в такій воді! Мені треба тридцять п’ять! Мінімум! Чуєш? — голосила жіночка, розмахуючи перед носом чортеняти якимось папірцем.

— Але зараз на дворі й без того спекотно, які тридцять п’ять?

— Нормальні! Просто зробіть те, що мені пообіцяли ваші агенти! — продовжувала обурюватися Кароліна.

— Божевільна, — просичав чортеня, записуючи щось у своєму блокнотику. — Гаразд. Я все записав.

— Е-ні! Так не піде! Я вже писала скаргу до вашої Канцелярії Небесної, щоб їм там повилазило, але крім стандартних фраз у відповідь нічого не отримала. Я нікуди звідси не піду, поки не поспілкуюся з вашим головним! Хто він там?

— Пан Безодній. Сам Диявол, на хвилиночку, мадам, — прохрипів рогатий.

— Та хоч Апостол Петро, мені байдуже. Я звідси нікуди не піду…

— Апостол Петро якраз куратор в Небесній Канцелярії, — спробував заперечити чортеня, але отримав у відповідь такий пекучий погляд, що знітився та вирішив не драконити цю жінку, а дочекатися начальства. — Гаразд, чекайте, — махнув копитом в бік чорних шкіряних диванів. — Бажаєте чогось?

— А що є?

— Кава, чай, коктейлі… — почав говорити чортеня.

— Послухай, дитино, як тебе звати? — голос Кароліни став м’якішим. Вона зручно всілася на одному з диванів, відкинувшись на подушки та закинула нога на ногу.

— Азар, — відгукнувся малий чорт, повернувшись за свій стіл, завалений стосами паперів, серед яких стояв цілком сучасний комп’ютер та взявся щось швидко-швидко друкувати.

— Азаре, ну, я ж сюди не чай пити приїхала, правда ж? Неси коктейлі, щось гаряче! Пекельне! Розумієш мене ?

— Гаряче, — буркнув собі під ніс чортеня та взяв до рук слухавку робочого телефону, заговоривши в трубку незнайомою Кароліні мовою. — Буде зараз гаряче.

За кілька хвилин у передпокій зайшов ще один чортеня, але вже у світлому смокінгу, з тацею в руках, на якій стояв бокал з фірмовим пекельним коктейлем, над ним навіть здіймалася пара.

— Це що таке? —  свердлила офіціанта невдоволеним поглядом Кароліна.

— Капучино, мадам — спокійно відповів чорт в білому.

— Знущаєтеся?

— Ніяк ні! Це фірмовий кавовий коктейль нашого Пекла з карамельним сиропом, запаяна лавою пінка… — почав пояснювати офіціант.

— На біса мені такий коктейль! «Криваву Мері» неси, або хоча б «Блакитного Дракона»! — кричала розгнівана жінка та тупотіла ногами. Ледарі! Бездарі! Шахраї!

— Вибачте, мадам. Алкоголь у нас не подається. Це шкідливо для вашого здоров’я! — чортеня усміхнувся своїми кривими зубами.

— Ви нащо мені тут байки розповідаєте! Це на Землі там всякі МОЗ розповідають про шкідливість, а ваші агенти мені обіцяли повний спектр задоволень! А у вас вода холодна в котлах, ще й алкоголю нема! Негідники!

— Ласкаво просимо в Пекло, — проговорив Азар, хитро ухмиляючись та визираючи зі свого стосу паперів!

— Де ваш Безодній? Негайно кличте! — продовжувала тупотіти ногами Кароліна.

І в цю саму мить непомітні двері праворуч від стола, за яким сидів Азар, відчинилися, й в приймальню визирнув…

Кароліна завмерла на місці, розглядаючи того, хто стояв перед нею: Височенний, під два метри зростом чоловік, сексуальний й до біса привабливий, з золотими очима та червоними ріжками на голові, за його спиною стирчали сизо-чорні крила. Одягнений він був в чорний костюм зі срібними ґудзиками та манжетами, що обтягував його тіло наше друга шкіра.

— Що тут відбувається? — проричав він глухим голосом, від якого по тілу Кароліни поповзли мурашки.

— Ем… Пане Безодній, вибачте, — почав белькотіти Азар. — Ця мадам…

— Азаре, згинь з очей моїх! Я хочу сам поговорити з нашою гостею, — в його голосі прозвучали солодкі нотки.

Кароліна впала назад на диванчик, а чортяки дійсно зникли, залишивши її сам на сам з Володарем Пекла.

— Ну, привіт, любителька халяви та розваг. Кароліна, адже так? Ну, що, поговоримо? Що саме тебе не влаштовує в моєму Пеклі? — Безодній наблизився до неї впритул й навіть всівся поруч на дивані, нахабно взявши її за руку та втупившись у вічі.