Коза

Після утворення пастки для крабів, де приманкою був кокос, вони почали оглядати місце, бо вже скоро ніч.

- Я знаю, треба поспати на цій зелені, - запропонувала Зоряна, вказуючи на траву під деревами.

- Краще майже на березі моря, бо у джунглях можуть бути хижаки чи небезпечні комахи. Ось із листя пальм робитимемо курінь, щоб зверху на нас не впали павуки, - промовив Саша.

Настала деяка тиша, тільки співали дивні птахи, хлопець рубав листя пальм, ліани, гілки дерев, а дівчина плела з листя дах для їх маленького дома. Прийшла ніч, вони сиділи, мовчали та дивилися на море. Шелест морських хвиль, місячна доріжка на воді, яскраві зірки на небі. Усе було як нереальне. 

- Дивний сьогодні день! Треба йти спати, - промовив Саша.

Зоряна мовчала і думала, може поспати просто на піску, але вона дуже боялася павуків.

Саша посміхнувся та сказав:

- Я тебе не ображу.

Дівчина подумала, здається гарний хлопець, якби хотів, то міг вже образити.

То Саша вмостився в один кут, Зоряна в інший, так що між ними можна було розмістити ще одну людину, але не більше, бо курінь вийшов невеликим. Вже можна було побачити місяць, сон до неї не йшов, вона щось крутилася.

- Ну чого тобі не спиться? – запитав сонний Саша.

- Мені прийшла ідея, що якщо надіслати смс до подруг, то може вони нас врятують.

- Так ти ще не бачила, - прошепотів парубок та заснув.

«Чого ж я там не бачила?» - думала вона. Потім знайшла, що зв’язку тут не було, то зрозуміла, що допомоги не треба чекати. Вирішила порахувати зірки, та й не помітила, як і заснула. А коли прокинулась, то побачила, що хлопець обіймав її, але й вона спала на ньому, як на теплій подушці. Дівчина потихеньку виповзла на колінах з їх маленького будиночку, та вирішила трохи пройтися берегом та подумати про свої несподівані почуття до цього незнайомця, якому хотілося вірити. Пройшовши босими ногами по теплій воді, їй стало краще на серці, повернувшись вона побачила Сашу вже на камені, який щось робив з палкою.

- Їсти хочеш? – запитав він.

- Угу. Будемо збивати кокоси? - запитала Зоряна, бо їсти їй дуже хотілося.

Тим кокосом вона не наїлася.

- Ні. Пам’ятаєш тих хробаків, яких не захотіла їсти. Я їх зберіг. Будемо ловити рибу. Зламав гілку та знайшов волосінь, нам би ще знайти шпильку. Може пошукаєш на піску? – запитав хлопець.

- Ой, а в мене є, - схвильовано відповіла молода дівчина.

Вона непомітно зняла її з одягу, бо говорити, що носить для того, щоб захиститися від дурного ока, їй якось не хотілося. Він зробив вудочку та повів її на камені, так й почалася рибалка. Спочатку нічого не було, вона мовчала, бо хлопець вимагав тиші. А потім як пішла риба, вони спіймали аж чотири великих рибини.

- Це ж кефаль! Ех, якби в мене був котел або каструля, я б зварила юшку. В мене смачно виходить, - похвалилася Зоряна.

- Колись спробуємо, - промовив Саша з лагідною посмішкою.

- Нам би вогонь зробити, буде гарна копчена риба. Лінза в ножі у мене є, - додав він.

- Почекай, - вигукнула дівчина і кудись побігла.

Вона швидко повернулася з сухим листям, та сухим плодом, всередині було насіння, як пух. Вони разом пошукали маленькі сухі гілочки, а потім почав «чаклувати» над вогнем.

Хлопець сів, навів лінзу на сухий лист, як через деякий час з’явилася темна крапка, а потім з'явився маленький вогник, якому він згодував насіння плода, а потім додав сухі палички. Незабаром це було гарне багаття, на якому вони смажили рибу на палицях.

- Золоті руки, - тільки й промовила вона.

Він тільки посміхнувся, нічого не сказав, але йому сподобалися її слова.

Риба була неймовірно смачною, вони так наїлися, потім гуляли берегом моря. Було спекотно. Тому парубок запропонував скупатися. Зоряна якось зблідла:

- В мене купальника немає. Тобто є, але в тій сумці, що залишилася в літаку.

- Та нічого, так скупаємося.

Парубок швидко роздягнувся та залишився в стильних чорних трусах боксерах з білим черепом зліва. В нього було дуже гарне тіло, що в неї аж дух захопило.

- Я не була готова, тому в мене не чорна білизна, - тихо прошепотіла вона.

Коли вона зняла одяг, то залишилася в рожевій мереживній білизні, та на трусах був маленький бантик на цікавому місті. Дівчина подивилась на нього, чи не сміється він, але судячи по іскорках у його волошкових очах, йому дуже сподобалося. Саша розбігся, стрибнув та пірнув у море. Зоряна побігла у море. У повітрі висів сміх, начебто вони забули про усі проблеми. Він пильно подивився на її губи, а потім лагідно поцілував, а потім ще с пристрастю, а вона відповіла на його цілунок.

Так минули чотири доби. Вони вже й не хотіли, щоб їх знайшли. Але вранці Саша почав шукати великі камені, так викладати їх у якусь схему.

- Що ти робиш? - запитала дівчина.