Глава 1. Довгоочікувана зустріч

Був спекотний літній день, Христина знала, що Денис приїхав до села і з нетерпінням чекала, коли ж врешті «випадково» зустріне його на вулиці. Здавалося, вона тільки те й робила, що бродила без діла власним подвір’ям постійно вдивляючись у двір сусіда. Так, з боку це виглядало не пристойно та дивно, адже хто буде по-серед білого дня вдивлятися та заглядати в чужі подвір’я, але для Христі було все рівно.

Раптом стадо мурашок пройшлося по її шкірі, у такі моменти, здається, що шосте чуття таки існує. Не потрібно, навіть повертатися, Христина й так знала відповідь на своє запитання. Там стояв Він, той заради кого дівчина була ладна перевернути гори, той чий погляд пропалював дірку, той хто міг помахом пальця змусити її робити божевільні вчинки… Це був Денис…

***

Я дивився на неї та не міг зрозуміти, це дійсно та ж Христя, яку я знаю чи хтось просто вирішив мене розіграти. Христя, Христоська, моя Христиночка, моє мишенятко… Скільки тепла в серці зароджували лишень самі спогади про неї, про мій промінчик сонця… Ой, щось мене не в ту сторону хилить!

У цей момент я зробив те, що при кожній нашій зустрічі, почав свистіти. Вона оберталася повільно, так, ніби думала, що це сон, але ж ні все діялося на, справді. Я міг читати її, як книгу.

— Пр-привіт, як справи? — з певною невпевненістю запитала Хритя.

— Привіт, нормально… — мені було цікаво, який вона зробить наступний крок.

— Бачу ти приїхав, — ніби запитала, а, ніби ствердно сказала.

Прямо «Міс Очевидність» у себе в голові пожартував я, але відповісти вирішив усе ж таки інше.

— Так, як бачиш приїхав. Давненько ми вже з тобою не бачились, — я захотів змінити русло нашої розмови.

— Вибач, але я змушена йти, — засмученим тоном сказало моє мишенятко.

Я просто посміхнувся у відповідь, навіть не знаючи, що відповісти.