Глава 12. Брітані

Брітані

Та що ж таке! 

Чому в присутності цього чоловіка завжди щось трапляється? 

Я гучно увібрала в себе повітря, відновлюючи дихання. Серце все ще калатало від раптового викиду адреналіну, а моє зап'ястя все ще тримав Стів своєю великою міцною хваткою. Наші обличчя були дуже близько, так що я могла роздивитись, як переливалось ранкове світло в його сріблясто-блакитних очах, намагаючись розтопити їх холод – та марно. 

Здається з хвилину ми просто сиділи отак застиглі мов статуї, тільки й було чутно моє рване дихання і його невдоволене сопіння. 

– Бе́кет, ти вирішила випробувати всі мої правила на міцність ще до того, як ми підпишемо цей клятий договір? – раптом перервав він запалу тишу хрипким голосом. 

Я різко прийшла до тями і відсторонилась. Цього разу повільно і без різких рухів, пам’ятаючи попередні наслідки. 

– Я просто перевіряла твою реакцію, Рокс, – тихо, але з викликом промовила я, не поспішаючи виривати руку з його хватки. – І мушу визнати... ти непогано впорався. Можеш зарахувати собі плюс один бал до карми за порятунок моєї власницької дупи. 

Я натягнула милу усмішку, від якої він відразу скривився. 

– І якщо ти відпустиш мою руку, ми продовжимо обговорення, щоб нарешті підписати цей договір, – я кивнула на його руку, яка все ще міцно тримала мою. 

Тепер уже він різко відсахнувся і відпустив мою руку, ніби обпікся. Всівся на свій стілець, схопився за вже холодну каву і холодно промовив: 

– Хіба ми вже не обговорили всі питання? 

– Ні, залишилось декілька правил. 

Я потягнулась до аркуша, перечитала, що вже написала, потім піднялась вище до написаних правил від Стіва і переглянула їх по пунктах, які вже обговорені, і нарешті зупинилась на шостому. 

– Правило шосте… – я затнулась, прочитавши його. Потім оглянула стільницю, простір навколо себе, саму себе і кивнула, – враховуючи обставини, приймається. 

Відразу почувся смішок з іншого боку. Я підняла голову, вдивляючись в його обличчя. Його видавав іронічно піднятий кутик губ. 

– Не смійся Стіве. Якщо зі мною щось станеться, ти будеш першим підозрюваним, – я знову мило посміхнулась до нього. І знаю що від цієї усмішки на щоці з’явилась ямочка, яку я так обожнюю в собі. Його погляд відразу зачепився за неї, і в погляді просковзнула іскра мимовільного захоплення, яке він так старанно намагався приховати. 

– Тому в твоїх же інтересах оберігати мене в таких випадках, – я показово постукала ручкою по столу, привертаючи туди його увагу і виводячи жирну точку біля його шостого пункту. 

– Ітак, останнє, що я хотіла обговорити, – продовжила я, виводячи цифру сім в кінці сторінки. – Наскільки я зрозуміла ти не фанат куховарити.

На моїх останніх словах лице Стіва скривилось, ніби він з’їв лимона ціляком, що підтверджувало мої здогадки з останніх вечерь піцою. На моєму обличчі у відповідь відразу з’явився насмішливий вираз. 

– Аж ніяк, – коротко підтвердив він. 

– Чудово. Тоді у мене пропозиція. З тебе продукти – з мене приготування страв. Я ненавиджу ходити на закупи і обирати продукти, але я з радістю приготую щось смачненьке. 

На диво ніяких протестів не послідувало, і моментально прилетіло полегшене:

– Згода. 

Я подивилась на нього з сумнівом. 

– Так просто?

– А що тут обговорювати, – пожав він плечами. При цьому жесті його кудряшки чарівно затріпотіли, а ранкові сонячні промінчики підсвітили темно-коричневі прядки. Йому неймовірно йшла така зачіска. На секунда я навіть замилувалась. 

– Ти не любиш закупи, я не люблю готувати – ми обоє в плюсі від цього правила, – завершив він байдуже. 

– Чудово. 

Виводячи останнє правило на аркуші, підкреслила його лінією і нижче написала наші імена, навпроти яких ми маємо підписатись. Я поставила свій підпис і протягнула Стіву аркуш і ручку. Він швидко переглянув його знову і поставив свій. А тоді встав з нашим тепер уже договором, підійшов до холодильника і закріпив його там магнітами. 

– Раз правила обговорені, то може приготуєш щось уже зараз? Я збіса голодний. А сідати за роботу в такому стані не хочеться. 

Це було промовлено так буденно, ніби ми вже декілька років разом живемо, і це просто ще один день. Він не вимагав, не звертався зверхньо чи незадоволено як іноді робить. Так ніби уже змирився з моєю присутністю тут і хоче витягнути з цього максимум для себе. 

Я пожала плечами і не стала сперечатись, бо і сама була вже голодна. А раз тепер за продукти можна не хвилюватись і брати все що забажається, можна розгулятись на повну. 

Та не сьогодні. Сьогодні в мене немає часу вивчати весь набір продуктів і вигадувати щось, тому я швидко дістала з холодильника яйця, бекон, помідори і сир. Стів в цей час сидів на своєму місці і втупився в телефон, не звертаючи на мене уваги. І вже за двадцять хвилин я поставила перед нами ароматний омлет з беконом. 

Сусід відклав телефон ще коли я почала смажити бекон, бо по кухні розносились такі аромати, що важко було зосередитись на чомусь іншому. І зараз з готовністю спринтера приступив до ранкової трапези. Я зворушено спостерігала, як він наминає сніданок і ледь очі не закочує від задоволення.