Брітані
Я вийшла зі спальні й зупинилася перед другою зачиненою кімнатою.
Цього разу замок був простішим, але потрібний ключ знайшовся не так швидко. І лише з третьої спроби я підібрала вірний. Я вставила його, провернула, і як тільки зібралась натиснути на ручку, щоб відчинити двері, знизу долинув голос.
– Брітані!
Я не відповіла, і збиралась проігнорувати і все таки зайти до кімнати, та мене знову покликали:
– Брітані! Там якісь дві божевільні ломляться у ворота! Ще трішки і вони їх знесуть.
Я закотила очі, і підійшла до умовного балкону на другому поверсі, і поглянула вниз на Стіва, який стояв біля підніжжя сходів з закинутою наверх головою.
– А при чому тут я? Може це твої пасії дізнались один про одного і прийшли до тебе на розбірки. – пирхнула я, – І може це тобі варто розібратись з ними, бо якщо ще й мене побачать, то взагалі оскаженіють. А мені моє волосся ще потрібне на місці.
– По-перше, я не приводжу додому нікого. По-друге, навіть якби це і був хтось із моїх пасій, наврядчи вони б волали твоє ім’я і наказували невідомо кому впустити їх, бо якщо з тобою щось станеться, то вони рознесуть тут усе. – Я завмерла, а Стів холодно продовжив, – Тож будь ласкава, спустись і заспокой цих навіжених.
Він спокійно розвернувся і пішов до своєї кімнати, тільки й видно було ті кудряшки на голові.
Я стрімголов злетіла зі сходів і підбігла до вхідних дверей. Біля дверей на сенсорній панелі відображалась картинка, того що відбувається біля воріт. І як я і почала з жахом підозрювати, там були мої подруги – Лів і Ната – сердиті і схвильовані. І вони дійсно волали прямо у камеру.
На мить мене зворушило, те що вони так сильно хвилювались, що навіть приїхали сюди, благо адресу я їм вчора прислала відразу після нашого дзвінка.
Та наступної миті я пульою вилетіла з будинку і побігла до воріт, швидко відчинила хвіртку і ледь не отримала кулаком в лоба від Лів, яка збиралась гепати по залізу.
Ми одночасно застигли всі разом. А через секунду я вже була затиснута в надміцних хватках тендітних жіночих тіл. Ага, тіл, які ледь не знесли ворота.
Дівчата наобіймалися, заспокоюючи свої нерви, а коли відсторонилися я отримала відразу два стусана по плечах з обох боків.
– Ай! За що? – вигукнула я, бо я з нас трьох наймініатюрніша між іншим.
– За все хороше! – вигукнули вони одночасно і переглянулися. Наступної миті ми вже всі втрьох сміялися.
– Що ви тут робите? – запитала коли ми заспокоїлись і я повела їх до будинку.
– Що ви тут робите?! Що ви тут робите?! Серйозно?? – обурено вигукнула Ната.
– А хто на дзвінки не відповідав? А хто жодного повідомлення не прислав від учора, як приїхав? А хто сьогодні взагалі з вимкненим телефоном? І ти нас питаєш, що ж ми тут робимо!! – голосила Лів на всю околицю. Здається, якщо тут і були якісь пташки-мошки в саду, то всі потікали від голосного бідкання дівчини.
– Гей-гей! Чекай, не розганяй мені тут всіх птахів! Вони зранку так гарно співають, – намагалась заспокоїти її. Та зробила тільки гірше.
– Птахи їй зранку гарно співають… Ти це чула, Ната? – повільно проговорила Лів, а потім різко подалася до мене і почала жартома лупцювати мене куди діставала, проговорючи далі:
– Ми тут хвилюємося за неї… місця собі не знаходимо… вже в поліцію збирались подавати заяву на розшук.. їхали сюди на всій швидкості… – на кожній паузі вона намагалась дістати мене і дати чергового стусана, та я весь час ухилялася, і ми бігали по колу навколо Нати, яка стояла і насміхалась з нас, – А їй тут, бачте, пташки зранку гарно співають!
Це продовжувалось ще декілька хвилин, поки нарешті Лів не втомилась і різко не зупинилась, а я не встигла зорієнтуватись і по інерції врізалась в неї ззаду. Ми звалились на гравійну доріжку, що вела до будинку, і так і залишились лежати в тиші. Ната стояла весь цей час і з усмішкою спостерігала за нами, а потім простягнула нам обом руки, за які ми вхопились і піднялись.
– Все? Ви помирились? – весело сказала Ната, і обійняла нас обох за плечі.
– Ми і не сварились, – насупилась Лів, склала руки на грудях і відвернула голову в бік. Я посміхнулася. Яка ж вона мила. Люблю її. Їх обох.
Для більшого ефекту – я зробила те саме, вдавано нахмурившись.
– Боже, ви давно дитсадок закінчили? А то здається вас зарано звідти забрали, – з удаваною серйозністю сказала Ната.
Ми всі втрьох переглянулись і одночасно засміялись так голосно, що мабуть точно всю живину перелякали в радіусі декількох кілометрів.
– А якщо серйозно, Брі, ми дійсно дуже хвилювались за тебе. – промовила Ната. – Ти так раптово зникла з радарів – не писала, не відповідала на дзвінки, а потім і зовсім поза зоною стала… Що нам лишалось, як не приїхати самим сюди?
Мені відразу стало соромно, що я змусила їх так хвилюватись. Я була настільки втомленою, що геть забула написати їм. А потім це незабутнє і не дуже приємне пробудження, і все так закрутилось, що я і не згадала за телефон.
– Знаю-знаю. Вибачте-вибачте-вибачте! – я склала руки в молитовному жесті і подивилась на них очима Кота зі Шрека. – Я не спеціально, чесне слово. Просто вчора сил не було ні на що, і відразу вирубилась як приїхала. А сьогодні все так закрутилось, що я і не подумала геть!
– Та добре, годі тобі! Тільки не роби ці надмилі очі, я не можу спокійно в них дивитись – так і хочеться цукерочку дати, – з насмішкою сказала Лів. А я просто кинулася до них в обійми. Вони з готовністю прийняли мене і так ми стояли деякий час, насолоджуючись тишою і співом тих самих птахів, які ще не потікали від нашого галасу.