Глава 3. Стів

Стів

Прокидатись було незвично. Щось точно було не так, як зазвичай. Щось, що не вписувалось в мій звичайний розпорядок. А я не любив відхилень і неточностей. 

Сонний мозок намагався проаналізувати всі вхідні дані, які йому відомі, і знайти відповідь, але спроба була невдалою. Можливо, варто було просто перевернутися на інший бік, натягнути ковдру на голову, як в дитинстві – і все знову стане на свої місця. 

Але щось все таки заважало.

Запах випічки з корицею відволікав мій кволий після сну мозок і не давав зосередитись на аналізі. Він повільно заповнював свідомість, приємний настільки, що я мимоволі зробив глибший вдих. Запах був затишним. Домашнім. 

Але так як цього не могло бути в моєму домі, я вирішив, що все таки провалився назад в дрімоту і списав це на сон. Приємно відчувати себе вдома. Хоч я і ніколи б свідомо в цьому не признався. 

Та наступної миті я вже не зовсім був впевнений, що це все ще сон, почувши легкий сонний видих поруч. І тоді до мене прийшли відчуття. 

Хтось теплий лежав зовсім поруч. Точніше не просто поруч, а з наглістю прям притискався до мене. А ще точніше – це я притискав до себе, обнявши однією рукою за витончену талію, очевидно дівчину.  А на моїх голих грудях спокійно лежала маленька долоня.

Я завмер, продовжуючи тримати очі заплющеними.

Чорт.

Я що, настільки втомився? Настільки втратив контроль, що переспав із кимось і навіть залишився ночувати?

Це було абсолютно не в моєму стилі.

Я не залишав нікого до ранку. Не дозволяв випадковим людям проникати у свій особистий простір. І також я не залишався ночувати. Ніколи. Неважливо, наскільки приємною була компанія чи наскільки пізно закінчувався вечір. У мене були правила, і я їх дотримувався. І однозначно я не прокидався в чужих ліжках, обіймаючи людину, ім'я якої навіть не пам'ятав. 

Особливо після…

Я насупився, відганяючи непрошені спогади. Щось тут не сходилося. 

Я знову вдихнув на повні груди й раптом відчув щось знайоме. Свіжовипрана тканина постелі, звичний аромат прального засобу, а за ним – легкий запах кімнатних рослин. Цей запах я знав, і знав надто добре. Він був у моїй кімнаті. У моїй постелі.

Я лежав, не розплющуючи очей, і поступово відчував, як сон остаточно відступає, а мозок починає складати докупи деталі, які вперто не хотіли вкладатися в одну картину. Якщо це чуже ліжко, чому воно пахне моєю постіллю? Якщо це чужа кімната, чому я відчуваю знайомий запах рослин? І якщо я справді провів десь ніч із незнайомкою, чому все навколо здається таким до біса знайомим? 

Я більше не міг удавати, що сплю і повільно розплющив очі.

Кілька секунд просто дивився в стелю, не рухаючись. Потім перевів погляд убік і почав розглядати кімнату. Знайомі штори. Моя лампа. Книжкова полиця. Навіть маленька подряпина на дерев'яній тумбі, яку я пам'ятав, бо сам залишив її кілька місяців тому. Моє робоче місце в кутку з трьома моніторами. Це моя кімната. 

Та що в біса відбувається?! 

Я повільно опустив погляд на руку з тендітними пальчиками і ніжно-рожевими нігтями, що лежала на моїх грудях, ніби там їй і місце, а потім плавно перевів погляд вздовж плеча – на дівчину поруч.

Чорне волосся з яскраво рожевими кінчиками розсипалося по подушці, приховуючи обличчя. Я не знав її. Не пам'ятав, звідки вона взялася і що, чорт забирай, робить у моєму ліжку.

Але в одному я був точно впевнений – це не сон, а стовідсоткова чорт забирай реальність. 

– Якого біса? – озвучив в голос свої думки. 

Від гучності мого запитання незнайомка скривилась і, прибравши руку з моїх грудей, потягнулась до волосся, яке засипало її обличчя. Видно було, що дівчині  не до вподоби таке пробудження. А мені то як… Я як би то, теж не в захваті від незваних гостей. 

Я продовжував лежати, споглядаючи, як дівчина повільно приходить до тями. Вона перекотилась з боку на спину відкинувши коротке волосся з обличчя, і я нарешті зміг її роздивитись. 

“Вона збіса гарна” – промайнуло в голові перше враження. 

Перше, що кинулося в очі, – її обличчя. Ніжне, овальне, з м'якою лінією підборіддя та високими, делікатно окресленими вилицями. Виразні очі з легким азійським розрізом, акуратний маленький ніс і повні, чітко окреслені губи – все це дивним чином поєднувалося в рисах, від яких її обличчя здавалося янгольським. 

Ще не відкривши очі, вона почала щуритись від яскравого денного світла, яке долинало з вікон. Коли повернувся додому, був настільки втомленим, що не було сил ні на що, крім постелі, не кажучи вже про те щоб закрити штори на ніч. 

А потім вона відкрила очі. І я завис. 

Її очі були неймовірного кольору – яскравого медового, теплого, майже бурштинового. Здавалося, в них застрягло ранкове сонце. Я звик швидко помічати деталі, але цієї миті вперше за довгий час просто не зміг відвести погляд, вдивляючись і занурюючись в це тепло.  

Чорт. Ще цього не вистачало. 

Залишмо це все, треба для початку розібратись, як вона сюди потрапила і виставити її з мого дому.