Глава 1. ч.1

Брітані

– Почекай, повтори що ти сказала, дівчинко? А то мені здається у мене проблеми зі слухом, – почувся в слухавці голос моєї найкращої подруги Олівії, або Лів для близьких. 

– У мене є власний будинок, – слухняно повторила я, сама ледь усвідомлюючи ці слова. 

– Ти його написала? – з сарказмом, але і з цікавістю запитала інша моя подруга Наталі через трьохсторонній телефонний дзвінок. 

– Слухайте, мені і самій ще складно в це повірити. Досі здається, що це якийсь жарт, – зі смішком відповіла. 

В це дійсно було важко повірити. 

Ще вчора я ночувала в машині, бо мене вигнали з квартири одним днем: бачте, власниця вирішила поселити туди своїх родичів. 

А вже сьогодні я їду у свій власний будинок. Який я не купувала, а отримала у спадок. І добре б ще якби я знала від кого це. Так ні. Я з цією людиною навіть знайома ніколи не була і не знала ні про її існування, ні про те що нас щось пов’язувало.  

Я прибрала одну руку з керма і провела нею по обличчю, намагаючись стерти втому і відчай останніх днів. 

Все сталось занадто швидко. І я досі не можу осягнути всього. 

Коли я найбільше цього не очікувала, але очевидно дуже потребувала – зі мною зв’язався адвокат і сказав, що така собі міс Роуз Вільямсон нещодавно пішла з життя і лишила мені у спадок всі свої активи і будинок в сусідньому містечку. 

Сказати, що я була в шоці – це нічого не сказати. 

– Так, давай по порядку. Останній раз коли ми спілкувались – тебе вигнали з квартири. Як так сталось що за один день ти стала власницею будинку? – вирішила допомогти розібратись у моїх думках Лів, відчуваючи, що сама я ще довго буду роздуплятись. 

– Я сама не знаю! Учора вранці мені подзвонив невідомий номер. Ви знаєте, що я не люблю піднімати слухавку з невідомих. Але цей екземпляр не зупинився, коли не отримав відповіді і телефонував ще декілька раз поспіль, аж поки я не підняла слухавку. 

Я перевела подих і почала і собі в голові розкладати все по поличкам, розповідаючи дівчатам. 

– То був адвокат. Я спочатку занервувала, бо чого б це зі мною зв’язуватись адвокату. Але він попросив про зустріч з приводу спадку. Я здивувалась і перепитала, чи він точно впевнений, що набрав правильній людині. Він перепитав моє ім’я і прізвище і підтвердив, що все вірно. 

Я призупинилась щоб перевести подих і випити води. Потягнулась однією рукою до сусіднього сидіння, щоб вхопити пляшку, а іншою продовжувала кермувати, благо дорога була рівною і майже без інших авто на шляху. 

– І ти так просто погодилась на зустріч із ним? – обурено вигукнула Ната. – А якби він був якимось маньяком і заманював тебе у пастку? Ти ж пишеш книги, Брі! Як ти могла бути такою легковажною?

– А ти читаєш забагато книг! – відказала у відповідь. – Звісно ж я не геть дурна. Запропонувала зустрітись у людному місці у кав’ярні в торговому центрі, де зазвичай повно людей. Він навіть не сперечався. Уже за годину ми зустрілись і він ощасливив мене новиною, що мені залишила спадок одна жінка… 

–  А з якого дива вона тобі спадок лишила? – перебила мене Ната. 

– Ну я так і сказала йому. А він почав діставати документи, які свідчать про те що я її онука. Рідна. Уявляєте? 

– Стривай. Як онука? Хіба твоя бабуся не скінчалась ще сім років тому? А інших родичів крім матері у тебе ж не було, – запитала Ната. 

– Так отож. Я теж так думала. Але ця пані Вільямсон виявилась рідною матір’ю мого батька. 

– Твого батька, який ріс у дитячому будинку і в прийомних сім’ях? – перепитала Лів. 

Дівчата знали про мене майже все і були посвячені у всі тонкощі моєї сімейної ситуації. Тож я не дивуюсь, що вона уточнює такі деталі. 

– Саме так. І навіть він не знав про свою рідну матір нічого. А тепер вона з’являється нізвідки, якось знайшла про мене всю інформацію і залишила мені всі свої активи, а їх виявляється не мало, в тому числі і будинок в містечку. А ще трастовий фонд

– Активи це ж добре – хіба ні? – перепитала Лів. – Може там вистачить і на здійснення твоєї мрії? 

– Ооо, вистачить і навіть лишиться з запасом, - протягнула я, не така вже і радісна, що  можу здійснити свою мрію.