Розділ 4

Зранку–ранесенько вирішив Степан здивувати Василину власноруч приготованим сніданком, а для цього вставати доводилось вдосвіта. А що краще на сніданок приготувати? Правильно, яєшню або омлет. А для цього потрібні яйця. Він же запам’ятав, де у Василини кури яйця несуть.

Щойно сонце зійшло з–за обрію, Степан прочинив тихенько двері з хати і вийшов до ранкової прохолоди. Сонце ще не встигло розпалити повітря і воно, остигле за ніч, приємно торкалося обличчя.

Пройшов до хліва і, спершись однією рукою на балку, що підтримувала куряче сідало, іншою потягнувся за яйцем. Не знав Степан, що кури те діло не дуже люблять, коли в них яйця забирають прямо з–під носа, тому для нього був повною несподіванкою той галас, що здійняли пернаті друзі.

Він з розгубленості неправильно переніс вагу і, не втримавши рівноваги, разом з яйцем в руці, в яку довбнула його дзьобом невдоволена курка, завалився на підлогу. Звісно, яйце розбилося, повиснувши на його футболці тягучим слимаком.

– От, дідько, – Степан вилаявся оглядаючи масштаб катастрофи, і з’ясувавши, що гірше вже не буде, зробив ще одну спробу здобути головний інгредієнт для сніданку. Щоправда сценарію він не змінив, тому і очікувати іншого результату було не варто. 

Коли він впав вдруге, біля нього опинилася квочка, яка розпушивши своє пір’я в бойовому настрої, більше була схожа на волохату кулю. Ще й видавала такі страшні звуки, що Степан вирішив обійтися на сніданок овочевим салатом з тостами. Хотів вже покинути цей злощасний хлів, але квочка не захотіла його відпускати просто так. Погналася за ним до самої хати, встигнувши кілька разів дзьобнути його в ногу дорогою. 

Степан, мов ураган, заскочив в хату, притулився спиною до зачинених дверей, заплющив очі і намагався вирівняти дихання, бо ранкове полювання на яйця трохи вибило його з рівноваги. Коли ж він нарешті розплющив очі, зустрівся поглядом з Василиною і її смішинками в очах. Вона прикривала рукою рота, аби не реготати вголос.

– Слухай, твоя курка якась скажена, – висловлював своє обурення Степан, – Я тільки хотів взяти пару яєць для сніданку, а вона розпухла і накинулась на мене. Я навіть подумати не міг, що кури такі небезпечні створіння, – ледве перевів дихання, тримаючи руку на грудях.

Василина сміялася вголос, відхиливши голову назад, наповнюючи хатню веранду дзвінким, наче дівочим, сміхом. Ніяк не могла зупинити сміх, що вирвався на волю і не бажав ховатися за зімкнутими губами. Тому вона взяла чоловіка за руку і підвела до дзеркала в повний зріст, що висіло на стіні по праву руку.

Степан ледве дар мовлення не втратив, побачивши своє відображення в дзеркалі. У сивому волоссі застрягли соломинки і стирчали в різні боки, на футболці прилиплий білок яйця і розмазаний жовток, теж все в соломинках і тирсі, біла борода вся вимазана. Спочатку йому стало соромно за свій вигляд, але зустрівшись з веселим настроєм Василини, він і сам почав сміятись зі своєї ранкової пригоди.

– Йди вже приведи себе до ладу, а я зготую сніданок поки, – підштовхувала Василина чоловіка в бік ванної кімнати, – Що ти там хотів готувати? Омлет?

Степан ніяково кивнув і сховався за дверима, щось буркочучи собі під ніс. Василина ж швидко зібрала кілька яєць в курей, без проблем впоравшись зі звичним ритуалом, і швидко начаклувала цілком пристойний сніданок, що складався з омлета, свіжих овочів, підсмаженого хліба і трав’яного чаю. Степан уплітав це все за обидві щоки, нахвалюючи таланти господині.

– Вибач, що так зранку вийшло, – знову пробурмотів Степан, відсьорбнувши запашного чаю, – Я ж сам хотів для тебе сніданок приготувати. Я вмію, чесне слово. Просто… як би його сказати… Яйця я звик в магазині купувати. Але вже матиму досвід, – запевнив чи то Василину, чи то себе, – І не буду втікати від курей, як би смішно це не звучало. 

Поснідавши і насміявшись вдосталь з ранкового інциденту, Василина зі Степаном, згідно попередньої домовленості, пішли трохи попрацювати на городі, доки сонце не в зеніті. Проходячи повз гусячий загон, Василина відчинила хвіртку щоб гуси могли вийти попастися. І тут почалося щось неймовірне. Гусак, вбачивши в Степанові невідому загрозу, витягнув шию струною, опустивши її якомога нижче і тримаючи паралельно землі, зашипів широко роззявивши дзьоба і напав на чоловіка. Степан, зойкнувши, підскочив на місці і кинувся навтьоки стежкою поміж квітучих кущів картоплі, погубивши дорогою капці. Поки біг, позаганяв в підошву ніг купу скалок і дрібних стернин. 

Василина, загнавши гусей назад до загону, поспішила на пошуки Степана, який відбіг вже далеко від городу, прямо в поле пшениці, що колосилася за межею. 

– Вибач, Степане, моя вина. Не подумала я, що гусак побачить в тобі загрозу, – вмовляла Василина чоловіка повернутися до хати, – Ходімо, оброблю твої рани та повиймаю скалки з ніг.

– Чорт забирай, Василино, – сердився Степан, – Ти ж обіцяла мені гарячу відпустку!!! А це казна–що!!!

– Тільки не кажи, що ти не употів, – жартувала Василина, щоб приховати своє хвилювання з приводу того, що Степан вже сьогодні захоче повернутися до міста, – Гаряче ж, погодься.