Розділ 3

Літня спека плавила міський асфальт, так що відпустка у селі здавалась Степану справжнім порятунком. А ще Василина обіцяла, що відпустка буде гарячою. Згадки про це повідомлення неабияк розігрівали кров Степана, вимальовуючи в його уяві забуті задоволення. Він навіть не знає, чи ще доступні йому такого роду розваги, але реакція тіла на картинки, народжені його уявою доводять, що шанси ще є.

Проїхав селом, здіймаючи куряву на ґрунтовому покритті дороги і привертаючи увагу всіх, хто був в цей час на вулиці, а не на городі. Звірився ще раз з навігатором і, впевнившись, що нічого не наплутав, зупинився біля ошатного будинку з кованими залізними воротами і паркану з профнастилу. Дістав букет квітів і гостинці, клацнув брелком сигналізації і зробив крок у напрямку хвіртки, тієї ж миті помітивши Василину, що вийшла його зустрічати на ґанок. Губи самі розтягнулися в задоволеній посмішці. 

– А най би його шляк трафив!, – голосно вилаявся Степан наступної миті, опускаючи погляд собі під ноги аби побачити що ж там так чвакнуло. Хоча цього можна було і не робити, по запаху було зрозуміло, що то коров’ячий кізяк. 

– Ох і привітання палке, – засміялася Василина, узрівши ту картину, – Я теж рада тебе бачити, Степане. Сподіваюсь, ти маєш якийсь інший одяг і взуття, – окинула поглядом його зовнішній вигляд: джинси, футболку і білі кросівки.

Вийшла до нього за ворота, забрала букет і подарунок, подякувавши. 

– Бери свої речі і пішли до хати, – запросила Василина гостя, – Переодягнешся і перевзуєшся. Кросівки твої замочити доведеться, так просто кізяка не відмиєш.

– Ти вже прости, за такий казус, – белькотів Степан, помітно засмутившись, – Я ж хотів як краще, геть забув, що під ноги треба дивитись.

– То пусте. Переодягайся і мий руки. Частувати тебе з дороги буду, – запросила Василина, – Потім мабуть краще буде автівку в двір поставити, щоб дорогу не перекривала, від гріха подалі. Скоро череду з пасовиська гнатимуть селом, то можуть ненароком авто зачепити.

Степан погодився, затягнув свою валізу на колесах до хати, дорогою пильно слідкуючи, щоб уникнути можливих сюрпризів. Переодягнувся, помив руки і вмостився до столу.

– Знаєш, я не очікував, що в тебе будинок таким сучасним буде, – зізнався Степан, – Уявляв собі таку сільську хатинку, як у фільмах показують. 

– Таким будинок і був довгий час, як ти собі уявляв. А вже коли мої дочки заміж повиходили, то разом з зятями допомогли перетворити його в отакі хороми, – з гордістю розповідала Василина, – В зятів моїх руки золоті. Тепер же мені тільки лишається підтримувати все в гідному стані.

Пообідавши, Василина запросила Степана оглянути господарку.

– Ось тут курочки мої, – повела його до курятника, – Тут вони яйця несуть, на сідалі, там в загоні два десятки бройлерів, то для м’яса. А там в кутку квочка з курчатами.

Потім повела його далі, до сінника, до качок, до кліток з перепілками і нарешті до поросятка.

–  Ну це по тваринках і пташках ніби все. Якщо хочеш, ще можу на город тебе повести на екскурсію, – запропонувала Василина, спостерігаючи за легкою розгубленістю Степана.

– І це ти все сама обслуговуєш? – дивувався Степан кількості роботи, що припадає на її долю, – Чи може людей наймаєш на допомогу?

– Ну може ти допомагатимеш? – грайливо підвела брови, – Спробуєш завтра? Сьогодні вже не напружуватиму тебе. Відпустка ж в тебе тижнів три? Навчишся всьому навіть швидше.

– Та я ніби й не проти, – впевнено відповів Степан, викотивши грудну клітку колесом, – Помагати своїй жінці тільки в задоволення, – зробив наголос на «своїй», чим трохи знову примусив Василину червоніти.

Оглянувши володіння (читайте «фронт роботи») Василина і Степан повернулися до будинку, де господиня виділила гостю цілу кімнату з власною шафою і розкладним диваном, щоб у нього був власний простір. Показала йому ванну кімнату, запропонувавши освіжитись перед сном, сама ж пішла курей закрити на ніч, гусей з качками загнати до кошари, води всім налити. Досвід давався взнаки, бо впоралась з усіма завданнями Василина швидко, повернувшись до будинку якраз коли Степан звільнив душ.

– Ну що робитимемо далі? – ніяковіла Василина, переминаючись з ноги на ногу після душу, – Може фільм подивимось?

– Можна, – погодився Степан.

Вмостились на дивані, підмостивши подушки під спини, увімкнули вентилятор, щоб хоч трохи розігнати розпечене за день повітря, і поринули в пригоди, що транслював великий телевізор, прикріплений до стіни.