Глава 11

Аліса взула сухі кросівки на босі ноги й слухняно рушила за милою жінкою, яка не дала їй часу на блукання гуртожитком Гафелпафу й пошуки хлопців, у яких вона позичила мило, шампунь та рушник. Дівчина не до кінця усвідомлювала, чи ведуть її в гуртожиток Слизерину, чи до кабінету директора, чи просто якомога далі від Гоґвортсу, якому такі студенти й задарма не треба, але намагалась не відставати й не дивитися по сторонах.

Сонячні промені, що потрапляли до коридорів Гоґвортсу крізь довгі вікна, висвітлювали невисоких людиноподібних істот з великими вухами, що звідусіль ображено косились на неї. Жінка не звертала на них уваги, оскільки бачила їх щодня, в той час, як Аліса почала нервувати. Вона не знала, чи ці істоти мирні, чи планують нашкодити їй, чи яким чином повненька професорка, що ледь сягала її плеча, могла б захистити від нападу. Але Аліса навіть прискорила крок, через що один раз мимоволі врізалась в м’яку спину попереду й залишила кілька мокрих плям на сукні.

Їй не спадало на думку, що ельфи-домовики, про яких вона лише мимохідь чула від Драко, приречено спостерігали не стільки за нею, скільки за доріжкою з крапель води та мокрими слідами, що тягнулися від гуртожитку Гафелпафу до підземелля, де мешкали слизеринці. Вода стікала з мокрого волосся та погано викрученого одягу. Кросівки, які не потрапили під водоспад оцту не рятували ситуацію, а також розводили розчин по поверхах та сходах, після того, як Аліса постояла в калюжі, коли вибралась з діжки. А саме ельфам доведеться витирати заляпану підлогу, доки не прокинулись інші студенти, які могли б підковзнутися й травмуватися.

Об одинадцятій вечора декан факультету Слизерину професор Северус Снейп вже готував слова, якими кричав би на першокурсницю, що заблукала дорогою від обідньої зали до підземелля. О дванадцятій – вигадував найбільш неприємне покарання, яке мав право застосувати до першокурсників. О першій – мріяв про вбивство. О другій – почав сумніватися, а чи дійсно існувала та дівчина, яку він та більша частина його факультету шукали вже кілька годин темними коридорами замку. Проте покоцаний рюкзак, – єдина річ, яку не забрали із загальної купи багажу у вітальні гуртожитку, – вперто нагадував про реальність його власниці. О третій ночі Северус, щоправда, почав сподіватися, що її загриз Флафі, тому відпустив студентів Слизерину поспати перед першим навчальним днем.

Коли ж о шостій ранку професорка Помона Спраут привела до кімнати викладачів патлате й мокре від потилиці до щиколоток непорозуміння, він на кілька миттєвостей навіть забув заготовлені на цю зустріч прокляття.

— Доброго ранку, — Аліса, що переступала з ноги на ногу, ніяково посміхнулась й сильніше притисла до себе рушник з речами в ньому. 

Від такого побажання після безсонної ночі у професора Северуса Снейпа, який ледь не задихнувся від обурення, сіпнулось око.

— Де ви були всю ніч? — процідив він крізь зуби замість привітання.

Знайшла ванну для старост чи в озері з русалками бавилась? Хтозна, які нині хобі у вчорашніх школярів.

Аліса зіщулилась й скосила сповнений німого прохання про допомогу погляд на жінку, що виявилась деканом Гафелпафу. Вона ж тільки-но повідомила про те, де знайшла її. Нащо цей похмурий та суворий чоловік перепитував? Якщо саме він куратор Слизерину, то, мабуть, вже можна збирати речі.

— У вітальні Гафелпафу, — ледь чутно пробурмотіла Аліса. Вона боялась дивитися в очі чоловіка, але ще більше боялась не дивитися в них та пропустити можливу атаку. Хай і лише психологічну.

— Чому ви не заселилися до кімнати свого гуртожитку? 

— Ну, — невже це не очевидно? — Я його не знайшла.

Могли б й повісити в коридорі хоча б якісь плани евакуації чи інші позначки зі стрілками.

— Ви знущаєтесь? — Він недобре скрипнув зубами. — Кожен пес знає, що гуртожиток Слизерину знаходиться у підземеллі.

Знічена Аліса знову скосила погляд на Помону. 

— А я не знала, — дівчина відступила на крок, закусила губу та відчужено почухала скроню. — Я подумала, що одногрупники просто кепкують з мене…

Студенти Слизерину вважали себе найкращими, найелітнішими та найобдарованішими, але при цьому мешкали у підвалі? Або Аліса щось не розуміла, або вони самі щось проґавили. Наскільки взагалі законно заселяти студентів до підвального приміщення? Чи до підземелля, як його там… Це ж вогкість, пліснява, хвороби… Куди дивляться правоохоронці та батьки?

Северус насупив брови.

— Ви взагалі нічого не знаєте про Гоґвортс? Як ви тут опинилися?

— Ну… Це така кумедна історія, — Аліса мала сумніви, що її відповідь заспокоїть його, але, зрештою, краще сказати правду? Вона однаково не змогла б довго брехати про приналежність до навчального закладу, про існування якого вчора вперше дізналась. — Я була на вокзалі й чекала на потяг до Києва, коли побачила як рудий хлопець пробіг крізь стіну. Мені стало цікаво, чи то якийсь фокус, чи що… Я й вирішила перевірити, чи теж зможу пройти крізь неї. Відверто кажучи, я так й не зрозуміла, чи то якась ілюзія, чи проєкція… Я побігла за ним й наче опинилась на якомусь іншому пероні. А там вже якийсь чоловік назвав мене Візлі та ледь не силою затягнув до потягу. Потім була поїздка в потязі, човни, капелюх… І ось я тут.

Професори Северус та Помона збентежено перезирнулися.

— Вам не приходило запрошення до Гоґвортсу?