Глава 10

Лише коли в кінці вузького коридору показалося світло, Аліса усвідомила, що останню хвилину не дихала. Вона полегшено зітхнула, коли опинилась у затишній вітальні, та обережно озирнулася. Ймовірно її вбивство таки відкладалося. Багряна кров не могла б залишитися непоміченою на світлих килимах, шторах та подушках.

— Зачекай, будь ласка, на мене тут.

Аліса б не тільки зачекала, а й залишились назовсім в цьому райському оазису, що так неочікувано трапився на шляху в стінах пекельного університету. Вбудована в стіну шафа з книжками, камін з вогнищем та розкидані по дивану пледи наче кликали до теплих та турботливих обіймів.

— Там в кутку стоїть чайник та тарілка з булочками, — Сайрус вказав рукою на довгий стіл з темного дерева біля стіни. — Пригощайся. А я поки пошукаю старосту.

Якщо у вітальні Слизерину хоча б вполовину не так затишно, Аліса готова відкликати рішення капелюха та перевестися до Гафелпафу. Кому потрібен аристократизм чи елітизм, коли можна розчинитися в комфорті?

Сайрус ледь чутно прикрив за собою двері, що розташовувалися справа від входу.

Аліса залишилася на самоті. Вона скинула кросівки, щоб не забруднити світлий килим, та повільно пройшлася по ньому. Стопи тонули у високому ворсі, а бажання влягтися на підлогу зростало з кожним кроком. Якби на горизонті не маячив великий диван, Аліса могла б й піддатися спокусі розтягнутися на килимі всупереч якимсь соціальним нормам. Навіть якби потім довелося прокинутися від того, що на неї хтось наступив.

Варто ж їй було зручно всістися, як голова сама торкнулась квадратної подушки, а очі мимовільно заплющилися. Після кількох годин на сходах диван Гафелпафу здавався найм’якішим та найзручнішим у світі. Аліса й сама не помітила, як заснула.

За десять хвилин Сайрус повернувся до вітальні. Він так само тихо причинив двері та з рушником в руках попрямував до дивану.

— Старости в кімнаті немає, але ти можеш...

Аліса лежала на животі на дивані. Одна нога звисала та впиралась коліном в килим. Обличчя закривали руді пасма.

— Алісо?

Вона ніяк не відреагувала. Сайрус присів навпочіпки біля неї та прибрав руді кучері з обличчя. Тонкі пальці обережно розсунули волосся над чолом. Над правою скронею на лінії росту волосся він роздивився родиму пляму. Її неможливо було б помітити чи знайти, якщо не шукати цілеспрямовано.

Аліса поморщилась. Сайрус повільно прибрав руку. Аліса розплющила очі, здригнулась та перелякано втиснулась в спинку дивана, коли зір сфокусувався на Сайрусі, що сидів коло неї.

— Щось сталося? — вона підтиснула ноги, примружилась та потерла щоки.

Сайрус заперечно хитнув головою.

— Я не знайшов старосту, але приніс рушник, — він випростався та простягнув обережно складену бежеву махрову тканину. Пів хвилини Аліса здивовано дивилась на неї.

— Навіщо? — вона перевела мутний погляд на Сайруса.

— Подумав, що ти захочеш вмитися.

— А, — Аліса тільки зараз згадала, який вигляд мало її обличчя. — Дякую, — вона закусила нижню губу та взяла рушник. Від нього пахло квітковим ополіскувачем. — Я зараз ще хвилинку посиджу та піду вмиюся, — Аліса позіхнула, притисла до себе рушник та поклала голову на подушку.

— Так, гаразд. Якщо що, душова кімната там за....

Вона вже не чула та не бачила, що казав та показував Сайрус.

Аліса розплющила очі лише за п’ять годин. Вона різко смикнулась та сіла на дивані. Рушник впав на підлогу. Їй знадобилося кілька хвилин, щоб усвідомити, де вона знаходиться та що сталося минулого дня. Якби не пробудження у малознайомій вітальній, то Аліса б навіть не сумнівалась, що вся попередня доба виявилась звичайним сном.

У вітальній нікого не було. Аліса обережно навшпиньках підійшла спочатку до одних дверей, за якими ховався довгий коридор, потім — до інших. Людей не було ніде. Годинників теж. Смартфон у кишені розрядився. Аліса навіть не знала, яка година. Вона пройшлася вузьким коридором, яким вночі разом з Сайрусом потрапила до вітальні, та обережно визирнула назовні. Двері заскреготали. Вони неприємно вдарили Алісу по п’ятій точці, виштовхали до приміщення з бочками та зачинилися. Жодних ручок чи замків не було.

Аліса, що стояла в самих шкарпетках на холодній підлозі, обережно торкнулась кришки бочки та штовхнула її. Марно. Вона згадала, як минулого вечора Сайрус перед тим як відчинити двері настукував якусь мелодію. Аліса вирішила повторити.

За секунду після кривуватого відтворення нічного ритму зверху почувся дивний шурхіт. Коли Аліса підняла голову, то встигла побачити, як перевернулось відро. За мить на неї вилилось літрів десять холодної рідини. В ніс вдарив кислий запах оцту.

Шокована Аліса підняла долоні, що тремтіли, та обережно прибрала з обличчя мокре волосся. На очі навернулися сльози. Якийсь будинок жахів, а не університет магії.

Невдовзі кришка бочки відчинилась та з неї вибралась невисока повна жіночка з горщиком.

— Ой, — вона перелякано завмерла перед мокрою дівчиною з чорними плямами під очима, що розповзлися по щоках. — Ви хто?

Нижня губа Аліси затремтіла.