Глава 9

Варто було Алісі уявити, що вона посеред ночі залишиться невідомо де на самоті, як ноги самі понесли її за єдиною живою людиною.

— Зачекай…те, — вона ледь наздогнала хлопця, що за хвилину встиг пройти крізь арку, подолати половину коридору й здивовано зупинитися через відчайдушний крик та тупотіння за спиною.

Захекана Аліса зупинилась на відстані кроку й підняла голову. Вона ледь сягала плеча хлопця, що вичікувально дивився на неї.

— Я хотіла, — Аліса замовкла на половині слова. Вона згадала, як у великій залі він вже звертався до неї на ти. Ймовірно на краще так далі й продовжувати? — Не підкажеш, який це поверх?

Хлопець окинув її примруженим поглядом:

— Це напівпідвальне приміщення.

Аліса нервово закусила губу та збентежено озирнулась. Тепер вона знала, де знаходилася. Але не мала жодного уявлення, яка це частина Гоґвортсу та куди їй іти.

— Дякую… А ти випадково не знаєш, де знаходиться гуртожиток Слизерину? — Аліса знічено запустила долоню у волосся. Пальці застрягли у сплутаних пасмах.

На відміну від слизеринців, що коментували та засуджували ледь не кожен її рух, хлопець мовчки дочекався, поки вона розплутає волосся та звільнить долоню.

— Я мало що знаю про Гоґвортс, — він… такий, як вона? Теж потрапив сюди випадково? — Але можу запитати старосту чи декана свого факультету.

— Це було б чудово! — Аліса ледь не підстрибнула від радості. Ймовірність заночувати в ліжку, а не на холодній підлозі чи підвіконні, безмежно надихала. — Якщо це, звісно, зручно, — вона поспішно уточнила та ніяково потерла долоні. Може, хлопець йшов у справах чи до туалету, й не плекав бажання допомагати першій зустрічній?

— Так, не проблема. Я якраз йшов до гуртожитку, — він зробив кілька кроків, але Аліса залишилась стояти на місці. — Ходімо?

Вона швидко кивнула у відповідь та поспішила слідом. Кілька хвилин вони з хлопцем йшли темним коридором в тиші.

— Я Сайрус.

Аліса, що тільки виринула з думок, розгублено глянула на нього.

— Аліса, — вона ніяково посміхнулась та опустила очі. — Приємно познайомитися.

— Навзаєм.

Запанувало ніякове мовчання.

— А ти до якого факультету потрапив?

— Гафелпаф.

Здається, відмовитися від цього факультету було помилкою. Чому не він перечепився через її речі у вагоні потягу?

— А ти радий цьому? — Сайрус насупив брови та скосив на неї здивований погляд. — Бо мені здалося, що тут трохи дивне розподілення по факультетах, яке не завжди узгоджується з бажаннями самих студентів.

Після зарахування до Слизерину Алісі грішно було скаржитися на те, що до її думки не дослухались. Але ж когось іншого той капелюх міг й переконати вступити до небажаного факультету!

Сайрус невизначено хитнув головою:

— Мене влаштовує Гафелпаф, — він помовчав та повернувся до Аліси. — А тебе? Тобі до вподоби Слизерин?

З її вуст зірвався нервовий сміх.

— Поки важко сказати, — вона підняла руку, щоб знову запустити пальці у волосся. За мить Аліса згадала, чим це закінчилось минулого разу, тому вчасно зупинилась та удала, що від початку хотіла потерти чоло.

— Чому?

— Ну… Я не знаю, як все буде далі. Все ж таки я тут тільки перший день, — вона знизала плечима. — Але поки страшно уявляти, що таки буде далі.

— Лякають привиди та інші магічні істоти? — Сайрус зупинився перед дверима та задумливо торкнувся великим пальцем нижньої губи.

— А, ні, — легковажно відмахнулась Аліса, наче й не вона кілька годин тому боялась зробити зайвий рух в туалеті через присутність привида. — До цього швидко звикаєш, — тільки якщо все життя наївно віриш у дива. — Мене більше лякають одногрупники.

— Недружні?

— Та ні, я б так не сказала, — у Великій Залі слизеринці доволі дружно цькували її. — Але, як на мене, занадто, — вона не знала, яким словом замінити «токсичні», — консервативні? — Сайрус скептично підняв ліву брову. — Ну, вони якісь ворожі до всього незнайомого та незвичного. Розумієш?

— Можливо. Але я з ними не спілкувався, тому не можу стверджувати, — він знизав плечима, відчинив двері та пропустив Алісу до заставленого бочками приміщення. Вона увійшла та відчула запах солодкої випічки. Їй одразу захотілося як в дитинстві забратися під теплу ковдру, взяти склянку молока до свіжої шоколадної булочки та почитати книжку.

Аліса зітхнула. Хоч би кімната, в якій їй доведеться провести майбутні роки, виявилась бодай наполовину такою ж затишною.

Сайрус кілька разів постукав по великій бочці. Кришка повільно прокрутилась та відчинилась.

Якщо студенти Гафелпафу живуть у бочці, яка зсередини більша, ніж ззовні, то гуртожиток Слизерину у підвалі втрачає абсурдність.

— Тут вузький прохід, — попередив Сайрус та подав руку, щоб допомогти Алісі забратися всередину. Кілька секунд вона з сумнівом дивилась на бліду долоню з довгими пальцями.