Глава 8

— Яка панда? Вона борсучиха, — пирхнув Драко.

Студенти, що сиділи за столом Слизерину навколо Аліси, загиготіли. Дівчина ображено насупилася та перевела повільний погляд на своє зображення на сріблястій поверхні келиха. За секунду їй захотілося вмерти на місці. Принаймні тепер зрозуміло, чому її обличчя час від часу обсипало. І як Мінерва здогадалась, хто саме зіпсував список.

Гойл ледь помітно нахилився до неї:

— Я знаю закляття, що може прибрати плями.

Якби Аліса тримала руки при собі, а не розводила чорнило по обличчю, нічого цього не було б. Вона натягнуто посміхнулась:

— Ні, дякую. Я скористаюсь милом.

Цим чарівникам тільки дозволь взяти чарівну паличку в руки — невідомо, ким зранку прокинешся.

— Може таки підеш до Гафелпафу? Ти як-не-як їх тотемна тварина.

Аліса приречено глянула на хлопця, що сидів навпроти. Дівчата у цькуванні участі не брали — лиш тихо посміювалися.

— Що скажеш, борсучихо?

У випускному класі однокласникам вже було байдуже одне до одного. Чи після складання іспитів та вступу знову з’являлась жага до життя та цікавість до оточення?

— Борсуки їдять змій. Тому не розумію вашої зневаги до Гафелпафу.

Аліса знизала плечима взяла тарілку та поклала до неї кілька картоплин. Слизеринці перезирнулись. Якийсь хлопець покрутив пальцем біля скроні та легковажно махнув рукою. Алісу змірили ще кількома зверхніми поглядами та зрештою дали спокій.

Чудовий початок стосунків з людьми, з якими доведеться провести пліч-о-пліч кілька років. Якщо її, звісно, завтра не виженуть.

— Тобі подати рибу?

Аліса скосила на Гойла обережний погляд:

— Ні, дякую. Я не їм рибу.

Він недовірливо насупився:

— Тоді, може, курку?

— Ні, дякую. М’ясо я теж не їм.

Їй аж стало ніяково. Єдина людина на факультеті після цькування вирішила поспілкуватися, а вона відмовилась від обох пропозицій. Аліса хотіла згладити кути, але не знала, як саме, тому просто уткнулась в тарілку. Вона швидко доїла картоплю та зробила кілька ковтків соку, який ледь носом не пішов, коли перед нею пролетів напівпрозорий чоловік в заплямованому кров’ю одязі.

Аліса закашлялась, закрила рота серветкою та ніяково озирнулась. Залою літали й інші привиди, але нікого зі студентів та викладачів вони не турбували й не дивували.

Аліса витратила кілька хвилин на примирення з думкою, що доведеться мати справу не тільки з живими людьми, та повільно встала з-за столу.

— Ти куди?

Нав’язливість Гойла почала напружувати. Аліса підозріло примружила очі:

— Хочу вмитися, — вона помовчала кілька секунд та скосила на двері похмурий погляд. — Не знаєш, де тут жіночий туалет?

Він хотів відповісти, але Драко його перебив:

— На другому поверсі біля сходів.

Гойл відкрив рота, щоб щось сказати чи заперечити, але Драко непомітно пхнув його у бік.

Аліса недовірливо насупилась та задумливо потерла шию. Вона не очікувала приязності з боку Драко після всього, що трапилося.

— Дякую, — Аліса більше не планувала їсти, тому припустила, що немає сенсу повертатися знову до зали, й одразу уточнила: — А де знаходиться гуртожиток?

— У підвалі.

Пів хвилини вона пропалювала хлопця приреченим поглядом. Це такий жарт? Почали закрадатися підозри, що й туалету могло не виявитися на другому поверсі. Гойл не намагався нічого заперечити.

І за що ці слизеринці так її ненавиділи?

У тиші, яку порушував лиш віддалений гамір з великої зали, Аліса піднялась широкими сходами на другий поверх. Вона обережно зазирнула за перші двері. Але не встигла вона пройти й трьох кроків та порадіти тому, що знайшла туалет, як на неї згори налетів привид. Вона не відсахнулась та не закричала — лише ошелешено заклякла на місці. Ще трохи й туалет вже б не знадобився.

— Прийшла посміятися?

Напівпрозора дівчина в окулярах схрестила руки перед собою та зависла над нею.

— Я… Мені… Я…

— Заїка? — вона скривилась та за мить примружила очі й почала із зацікавленням роздивлятися помальоване чорнилом обличчя.

Раніше Аліса за собою особливостей мовлення не помічала.

— Я, — життя не готувало її до взаємодії з привидами. — Мені… Можна зайти до кабінки?

— Іди.

За кілька хвилин Аліса вимила руки та активно намагалась відтерти чорні плями.

— Це хто тебе так? — напівпрозора дівчина, відома всім як Плаксива Міртл, всілась на сусідній умивальник.

Аліса приречено зітхнула:

— Я сама…

З боку почувся тихий сміх. Вже й привиди з неї глузували. Казково.

Повністю відмити плями з обличчя водою так і не вдалося, а мила біля умивальників не було. Аліса вже збиралась йти, але її непокоїло, чи не намагався Драко навмисне відправити її до закинутого туалету. Зрештою, вікна не нові, умивальник вже років двадцять ніхто не ремонтував, а зображення у дзеркалі мало походило на реальність…