Глава 7

Кілька хвилин Мінерва щось гаряче обговорювала з іншими викладачами за довгим столом біля високих вікон. Аліса вирішила скористатись моментом загальної розгубленості. Вона роззирнулась, повільно обійшла хлопців та дівчат, яких також не викликали до капелюха, та сховалась за їх спинами як за щитом.

Дівчина, що стояла перед нею, обернулась, окинула її довгим поглядом та відвернулась. Аліса впізнала в ній Кетрін з потягу. Трохи далі стояв дивний хлопець, що раніше нагрубіянив їй в коридорі вагона, коли ніс чай.

Цікава зібралась компанія... Ото весело буде всім разом їхати назад.

Незабаром Мінерва повернулась та пояснила, що цього року до їх університету вперше набирали студентів не тільки з Британії, а й з інших країн, через що перо не змогло ідентифікувати іноземних чаклунів. Аліса щиро зраділа, що її закривав десяток чужих спин, бо емоції на її обличчі зараз не змогли б ідентифікувати навіть чарівники.

Яке перо? Яка до біса Британія? Боже, що було в тій воді, якою з нею поділився Драко? Вона ж не могла забути переліт? Чи, можливо, то був підводний потяг? Здається, вона щось раніше чула про таке… Дідько, ні, не чула. То їй колись наснилось!

— Будь ласка, підходьте по черзі до капелюха та запишіть свої ім’я та прізвище, — Мінерва поклала на малий круглий столик довгий список та поставила поруч чорнильницю з пером.

Першим пішов грубий хлопець, ім’я якого Аліса досі так і не дізналась. Він окинув залу зверхнім поглядом, схилився над списком, швидко та вправно дописав пером свої ім’я та прізвище, після чого сів на стілець. Мінерва опустила на його голову капелюх.

Минула хвилина, але назва факультету так і не пролунала. Аліса обережно визирнула з натовпу, щоб побачити, що раптом стало на заваді продовженню церемонії. Хлопець сидів прямо та непорушно дивився у простір перед собою. Лише його вуста ледь помітно ворушились. Він молився? Чи щось казав? Невже, нині навіть з капелюхом можна домовитися про будь-що?

— Рейвенкло!

Після кількох незнайомих Алісі абітурієнтів капелюх визначав долю Кетрін. Після такої ж непомітної для інших розмови він відправив її на Ґрифіндор.

Аліса боязко взяла до рук перо. Вона не знала як правильно ним користуватися, оскільки раніше писала виключно ручками чи олівцями. Пальці тремтіли. Не встиг кінчик пера торкнутися паперу, як під останнім ім’ям розпливлась неприваблива чорна пляма. Дівчина скосила збентежений погляд на Мінерву, що стояла за два кроки від неї. До свідомості Аліси закралися сумніви. Навряд чи професори настільки ретельно підготувались до необережності студентів, що про всяк випадок сховали до кишень кілька копій списку на більш як сотню нових студентів… Ганчірок чи серветок в полі зору не було.

— Не пам’ятаєш свого імені?

Дівчина обернулась. Вона хотіла відповісти щось їдке жартівнику, який вирішив так невчасно з неї познущатися. Але роздратована відповідь так і не злетіла з вуст. В погляді майже чорних очей не вгадувалось й тіні насмішки. Хлопець, якого вона бачила вперше в житті, здавався винятково серйозним.

— Па… Пам’ятаю, — пробурмотіла вона та знову повернулась до списку. Їй здалося, чи пляма стала ще більшою?!

Алісі шкода було псувати одяг чорнилом, тому вона вирішила обережно промокнути пляму долонею. Це не допомогло. Але принаймні не погіршило ситуацію. Вона закусила губу та дрібними буквами дописала своє ім’я та прізвище поруч з плямою. І все було б не так погано, якби вона не сперлась брудною долонею на список, де були написані інші імена… На очі навернулися сльози, які дівчина миттєво витерла. Для повного щастя залишалося тільки намочити та спалити цей список.

Аліса підійшла до Мінерви та тихо пробурмотіла:

— Там… Я…

— Якщо ви нарешті написали своє ім’я, сядьте, будь ласка, на стілець.

Дівчина тяжко зітхнула та приречено сіла. Зрештою, вона намагалась сказати.

— Хочу на Слизерин, — тихо прошепотіла Аліса, коли їй на голову надягли капелюх. Вона припустила, що зможе краще розібратися з видивами тільки якщо знаходитиметься поруч з тими, хто їх викликає. Та й Драко так розрекламував цей факультет, що гріх було не скористатися можливістю потрапити саме до нього. Дівчина кілька разів повторила своє бажання, аби капелюх точно нічого не наплутав. Лише на четвертому колі їй спало на думку, що, мабуть, варто було говорити англійською. А можливо, й писати… Але ж всі присутні до цього моменту говорили українською!

— Я вам не заважаю? — невдоволено пробурчав голос над головою.

— Га? — Аліса підстрибнула на місці, оскільки не очікувала, що капелюх піде на контакт. — Та ні, — розгублено пробурмотіла дівчина. — А що? — судячи з усього, саме вона заважала роботі чарівного предмета.

— Чомусь кожен третій студент намагається поставити під сумнів моє рішення. Поясніть, будь ласка, навіщо вам Слизерин?

— Ну, — Аліса вирішила не брехати тому, хто можливо й так має доступ до її мозку, — там навчається Драко.

— І що? Там навчається не тільки він.

— Навчається не тільки він. Але він… Мені здається, що колись ми з ним, — поцілунок здався недостатньо вагомою причиною для настільки цілеспрямованого вибору факультету, тому вона невпевнено припустила: — одружимось?