Глава 2

Обидва варіанти видавалися небезпечними. Хоча крізь скляні двері й було видно, що відбувається в купе, Алісу напружувала перспектива опинитися в компанії самих тільки хлопців. З одним Драко вона б із задоволенням посиділа. Він такий серйозний, вродливий… Його худорлява статура не вселяла страху. Справжнє занепокоєння викликали його супутники, один з яких легким рухом відчинив кватирку. Це означало, що він так само просто міг би переламати навпіл дівчину однією рукою. Якщо не зробити щось гірше.

Але й привітний Джордж запросив її до купе, в якому вже їхав з братом, а не з сестрою…

Чому дівчата не ходили цим коридором і нікуди її не запрошували?

Чи може… Може, в цьому вагоні взагалі дівчат не було?

— Дякую за запрошення, але мене тільки-но Джордж запросив до його купе, — Аліса ніяково посміхнулась. Хоча її нав’язливі думки та фантазії вже розгорнулися до моменту, як поліціянти знайшли її зв’язаною у закритому туалеті вагона, вона однаково соромилася напряму сказати хлопцям, що боїться їх. А з двох зол дівчина вирішила обрати компанію з меншою кількістю учасників, що можуть заподіяти шкоди.

— А казала, що Візлі не знаєш, — презирливо фиркнув Драко й скосив на Джорджа зверхній погляд. — І що? Погодилася?

Аліса задумливо оглянула зовнішній вигляд Джорджа. Вона почала розуміти, чому її постійно незнайомці називали Візлі. Джордж мав таке ж руде волосся та бліду шкіру, як і вона. Навіть очі були такого ж блакитного кольору.

— Ще ні. Але я досі не знайшла собі місця. Тому не бачу причин відмовлятися, — Аліса знизала плечима та посміхнулась Джорджеві, який весело їй підморгнув.

— Якщо ти плануєш навчатися на Слизерині, то це дурна ідея, — прохолодно відмітив Драко. — Ми ще тільки на шляху до Гоґвортсу, але вже зараз треба з обережністю ставитися до нових знайомих та свідомо обирати друзів.

Якби Аліса не була уважною та свідомою, то не переймалася б такими дрібницями, як можлива загроза від фізично сильніших хлопців.

— Ми до навчального закладу їдемо чи до в’язниці? — вона перевела відчужений погляд на Драко.

— Кумедно, — хлопець викривив вуста та скорчив гримасу. Він не повірив у занепокоєння дівчини та кивнув на Джорджа, що нахилив голову та непомітно для співрозмовників поблажливо посміхнувся. — То ти зі зрадників крові, як ці?

— Що? — ошелешено видихнула Аліса. Що це за мафіозні розборки? Які зрадники крові? На якій станції можна вийти?

Драко ж сприйняв насуплені брови та розширені від страху та нерозуміння очі дівчини за обурення та невдоволення його припущенням.

— Я б радив триматися далі від зрадників крові та бруднокровців.

Невідомі слова тільки лякали й аж ніяк не спонукали до бажання розібратися в дивній ідеології. Можливо, якби Аліса випила води, поїла та посиділа пів години в тиші, то змогла б взяти активнішу участь в діалозі, а можливо, навіть усвідомити, що боятися треба саме того, хто навішує категоричні ярлики.

— Я просто хочу кудись сісти, — розпачливо зізналась втомлена дівчина та потерла шию.

— Я тебе запросив до нашого купе.

 Драко вже сумнівався, що загальмованій та дивній дівчині судилося вчитися саме на Слизерині.

— Ти запросив посидіти. Але не казав, що у вас є вільне місце.

— Обов’язково чіплятися до слів? Так, у нас є місце, — він роздратовано кивнув за спину та вийшов до коридору. — Можеш розташовуватися. Я за хвилину повернусь, — після чого відвернувся і направився в кінець коридору.

Аліса залишилась розгублено стояти посеред вагону поруч з Джорджем та рюкзаком.

— Якщо набридне компанія чистокровних зануд, приходь до третього купе, — він відштовхнувся від стіни та провів Драко відчуженим поглядом. — Ну, а якщо щось станеться, то кричи. Тут тонкі стіни.

— Думаєш, буде привід? — у дівчини всередині все похололо.

— Я жартую, — Джордж весело посміхнувся. — Але я б не витрачав час на цих зверхніх зануд. Якби тільки не планував створити їм нові проблеми, — він багатозначно хитнув головою, знизав плечима та направився до протилежного кінця вагона. — Третє купе, — перед тим, як зникнути за скляними дверима, Джордж повернувся обличчям до Аліси та вказав на купе, до якого зайшов.

І чого цей Джордж такий милий та адекватний? Чому не наполіг на своїй компанії та не змусив піти за ним? Тепер вона змушена йти до компанії дебелих та зверхніх незнайомців. З кожною секундою день ставав «кращим». Можливо, блукати вагонами — не така вже й погана ідея?

Аліса зітхнула та вирішила віддатися течії долі. Поки Драко не бачив, вона якнайшвидше затягнула до купе рюкзак. Хотілося уникнути незручного моменту та не дати приводу здогадатися, кому той належить. Вона скинула взуття, забралась ногами на сидіння та підняла багаж, щоб закинути його нагору.

— Тобі допомогти? — один з хлопців не витримав спостережень за безладними спробами дівчини підняти важкий рюкзак вище голови.

— Та ні, дякую, — з натугою відізвалась Аліса. Різким ривком їй таки вдалося закинути речі на край полиці й видихнути. Вона полегшено зітхнула та посміхнулась хлопцям. — Вже впоралась, — дівчина спустилась на сидіння та підігнула під себе ноги. Вона вирішила поки не взуватися. Їй хотілося трохи провітрити втомлені ноги. — Я Аліса. А ви?