Частина 7. Спогади. Місіс Забіні і Люпін

Паркінсон мертвий. Жодного співчуття чи смутку, у зв’язку зі смертю мага, Блейз не відчував. У ньому навіть не збудилося співчуття до Пенсі, і тим паче бажання підтримати її. Лише задля пристойності, підібравши кілька слів, він надіслав записку місіс Паркінсон із банальними словами співчуття. Він чомусь не сумнівався, що вдова чарівника буде більше журитися не через те, що чоловіка вбили Пожирачі смерті, а що тепер їх із донькою нікому буде утримувати. З голови не виходило питання: «За що ж Пожирачі вбили чистокровного, який зумів умовити Темного Лорда позбавити одну з них мітки?» Містер Паркінсон справляв враження людини не найрозумнішої, але доволі хитрої та верткої, щоб потрапити у власні тенета.

Єдиною людиною, яка справді щиро турбувала Забіні, була рідна мати. Новина про смерть Паркінсона її не засмутила, Блейз помітив, що вона занурилася у власні думки. Погляд подовгу затримувався на якомусь предметі, тільки спрямовувався кудись крізь нього.

У зазвичай наповненій світлом вітальні сьогодні горіли лише три свічки, навіть вогонь у великому каміні лагідно облизував великі поліна, ледве висвітлюючи обличчя людей, що сиділи один навпроти одного.

— Мамо, поговори зі мною! — Блейзу більше не хотілося навіювати собі різноманітні здогадки й відчувати нервозність, що переслідувала його вже кілька днів через безмовність матері. Він нахилився до неї, пильно вдивляючись в очі, такого ж кольору, що й у нього.

— Блейзе… — вона хитнула головою і відвернулася до каміна.

— Що тебе турбує? — хлопець підвівся з крісла і присів перед матір’ю навпочіпки, обхопивши руками зап’ястя. — Мучиш себе здогадками, за що вбили Паркінсона? В угоді був підступ? Ти шкодуєш про це? — він розтер пальцями передпліччя там, де не залишилося й нагадування про Волдеморта. Неспокійний потік думок мучив його серце. — Про те, що цього більше немає?!

«Невже мама вважає помилкою позбавлення від мітки?»

Скам’яніле обличчя, завмерлий погляд знову занурював місіс Забіні у свої роздуми.

— Мам! Прошу! — м’яко, але наполегливо, Блейз привернув до себе увагу матері.

Вона вивільнила руки, обняла його обличчя долонями і, заглянувши в очі, прошепотіла:

— Знання можуть зіграти злий жарт, мій бездоганний хлопчику, іноді краще нічого не знати, тоді не буде що розповісти навіть під тортурами. — Пальці ласкаво перебрали тугі пасма короткого волосся сина.

— І краще прожити на самоті своє життя, щоб нікого не обтяжувати своїм прокляттям, так? Саме так міркував мій блудний батько, коли покинув нас? — він підняв брову, стиснув губи обурений тим, що мати уникла прямих запитань.

— Люпин, — вона нахилилася ближче, ніжно шепочучи ім’я батька Блейза, — любить нас. — Місіс Забіні обхопила його плечі, не дозволяючи відсторонитися. Їй хотілося поділитися з сином найпотаємнішим. Тим, що завжди гріло і наповнювало тугою її серце. — Тільки найрідніші особливо вразливі перед нашим єством. Його страх, нездатність контролювати себе і моя пиха повинні були спрацювати, як відворотне зілля. Але ні! Завжди є шанс врвати у просоченого смертями життя короткі хвилини щастя.

Вона стиснула долоню в кулак, нарешті підібравши правильне слово тому, що вдалося дістати з таким зусиллям.

— Мам… — Блейз насупився. Його вколола здогадка, що розставання сімнадцятирічної давнини мами і Люпіна не було їхньою останньою зустріччю. — Ти зустрічалася з ним?

— Ти зовсім юний і не розумієш, як це розриватися між пристрасним бажанням повернути свою кохану і страхом забрати її життя. Але як би чоловік не чинив опір своєму бажанню чи страху, вибір завжди за жінкою, — вона посміхнулася, згадуючи обличчя Люпіна.

Хитаючи головою, Забіні вдивлявся в загадкову посмішку мами і в надію, що сяяла в очах. Здавалося, що Блейза обдало жаром, а слідом облило холодною водою.

— Ви зустрічаєтеся?! — у нього так і не повернувся язик вимовити слово «коханці».

— Ти ставиш занадто особисте запитання, Блейзе! Ти занадто молодий, щоб розбиратися в цьому.

Він знав, що жодних почуттів до містера Ерідана мама не відчувала. Його більше вразив той факт, що професор Люпін прийняв пасивну роль у цих стосунках. Блейз не розумів, як чоловік міг дозволити собі бути «чоловіком на стороні».

— Твоя відповідь говорить сама за себе! І як довго?! — мати не заперечувала його висловлювання, не відводила прямого погляду. — Він усе знає про тебе?! Спробував відмовити хоч від одного заміжжя? — він не хотів знову згадувати всіх її чоловіків і смерті, що змінювалися одні за іншими. Розтерши шию і розстібнувши верхній ґудзик на сорочці, Забіні скрипнув зубами, відчуваючи як від роздратування зводить вилиці. Хлопець знову сів у крісло і перевів погляд на матір.

— Ми зустрілися трохи більше трьох років тому.

— Тоді він дізнався, що в нього є син? — він закусив губу, щоб не завалити маму іншими запитаннями, зокрема чи не бентежить Люпіна всі ті смерті, що нагородили маму статусом чорної вдови?

— Він знав про це раніше.

— І подумав, що мені краще залишатися сином померлого чистокровного, ніж бастардом перевертня, чи не так?

— Блейз, ні ти, ні Римус не знаєте про мене всього. — Жінка опустила очі. Вона багато чого не розповідала про основну угоду з Паркінсоном. Не знав Люпін, не дізнається і їхній син.

— Тоді поясни мені! Я вислухаю тебе. Спробую зрозуміти.

Місіс Забіні важко зітхнула, блиск в очах, з яким вона згадувала Люпіна, згас.

— Настають зміни, Блейз.

— Зміни? Які саме? — думки знову змішалися в його голові. Він чекав коли вона сама пояснить своє висловлювання.

— Темний Лорд повернувся, — дуже тихо промовила місіс Забіні. — Колишнього життя не буде. І поки він остаточно не закинув на наші шиї аркан, я хочу скористатися другим шансом. І мені начхати на Ерідана. Нехай котиться під три чорти. — Чорні очі спалахнули рішучістю і непохитністю. Жінка ще раз прокрутила в голові розмову з Римусом.