Частина 1. Я не кусаюся, Грейнджер

П’янкий, шляхетний аромат старих книжок, як заспокійливе, вгамовував пульсуючий біль у скронях. Повільний вдих сухої деревини, ледь відчутної кориці та гвоздики знову приносили полегшення й умиротворення. Ще на першому курсі Забіні вподобав завалений запорошеними книжками дальній кут бібліотеки, який мало хто відвідував. Тут він не тільки писав доповіді, вчив уроки, а й часто усамітнювався, перечитуючи листи матері, більшість з яких були найкращим підтвердженням її щирої любові та  довіри.

Сьогодні він знову сидів за стелажем, забитим потертими книжками. Схрестивши руки на грудях, хлопець зосереджено вдивлявся у відполіровану поверхню столу, розміреними подихами вгамовуючи головний біль. Забіні знав, як позбутися його, але не хотів. З’явилася гнітюча важкість, яка гальмувала внутрішнє роздратування після останнього листа матері. Завдяки цьому ковадлу він знайшов причину, щоб не відповідати їй одразу і дати змогу добряче, не кваплячись, обміркувати свою відповідь.
Однак самодисципліна й відповідальність усе ж таки не дозволяли аж надто надовго відкласти проблему, що виникла, тож до опівночі йому доведеться послати сову з відповіддю додому. Через роздуми він не почув м’яких кроків, того хто наближався. Звук підручників, що звалилися на стіл, і здивований погляд карих очей посприяли притупленню болю. Здавалося, що якби вона побачила  Майже Безголового Ніка, то здивувалася значно менше. За примруженими, недовірливими очима однокурсниці, за тим, як витягнулося її обличчя, Блейз зрозумів, що її здивував не він, а місце, за яким той сидів. Красномовний погляд хлопця відповів взаємним подивом. Цій всезнайці не місце в забутому Мерліном кутку, хоча б тому, що друзі не здогадаються шукати її так далеко. Посміхнувшись, Блейз помітив секундне коливання задумливої грифіндорки. Вона притиснула до себе підручники, вже  розвернулася, щоб піти, але спокійний оксамитовий голос змусив її зупинитися:

— Я не кусаюся, Грейнджер.

На спільних уроках він із цікавістю дослідника спостерігав за тим, як міс Грейнджер виявляла неабиякий розум і обдарованість. Вона не викликала в ньому презирства, хоча Забіні й не шанував маглонароджених, але хлопець точно помітив їхню спільну рису — зарозумілість і честолюбство. Тяга до знань, прагнення бути першою привертали увагу і викликали схвалення. Лише вона могла скласти йому блискучу конкуренцію в тій чи іншій дисципліні. От тільки на відміну від Грейнджер, його, чистокровного мага, ніхто не посміє назвати «всезнайкою» або «ботаніком». Без присутності Грейнджер на загальних уроках йому ставало нудно. Усе здавалося буденним. І те, що дівчина зараз вагалася, все ще стоячи на місці, підігрівало  інтерес і якесь приємне внутрішнє тремтіння. Йому хотілося, щоб Герміона залишилася, заговорила з ним і він знову відчув аромат апельсину Грейнджер.
Біль, наче ревнива панянка, неквапливим постукуванням у скронях знову захопив усю увагу Блейза. Поклавши руки на стіл, він зосередив погляд на відполірованій поверхні. Краєм ока Забіні бачив, як Грейнджер закусила губу й насупила чоло, вивчаючи його профіль.

— Якщо ти намагаєшся прочитати мої думки, то тобі це не вдасться, — хрипло видихнув Блейз, мимоволі пройшовся пальцями по лобі, проклавши ними доріжку до самої потилиці, і знову поклав долоню на стіл. Проста дія і, здавалося, що напад болю вщух.

— Мені це нецікаво… — здавленим голосом заперечила дівчина, і наважившись, м’яко додала, — Блейз.

Куточки губ на мить піднялися. Він зрозумів, що своєю присутністю не викликає в ній відчуження. У грудях загорілася впевненість, що Грейнджер залишиться. Серце заходилося у грудях, а кінчики пальців обдало жаром.

— А що тобі цікаво? — піднявши брову, Блейз повернув обличчя до Герміони, коли вона присіла на сусідній стілець і розклала книжки по зіллєварінню та заклинанням.

Дівчина обвела руками стопку книг і почала перебирати їх. Герміона посовалась на стільці,  але не відсунулася від хлопця, проте провела якусь невидиму межу між ними, і сама вирішила не заходити за неї. Забіні був найкращим другом Малфоя, слізеринцем, тим, хто таких, як вона, вважав бруднокровками. Внутрішній голос нагадав, що Блейз ніколи не дозволяв собі грубощів у її бік і навіть проявліяв до неї зацікавленість. Дівчина іноді злилася на себе за захопленням інтелектом хлопця. Коли Забіні зачитував свої доповіді, Герміона не могла не оцінити його непересічну подачу. Та іноді здавалось, що вона занадто часто дозволяє собі думати про Блейза. 

— А може тобі цікаво, як твій не особливо обдарований друг в зіллєварінні зміг роздобути «Фелікс Феліцис»? — усміхнувся Блейз. Він і сам цьому здивувався, адже був готовий змагатися з Грейнджер і тільки їй гідно програти, подумки посилаючи овації, але ніяк не Поттеру. Напевно це було якесь шахрайство.

Герміона заскреготала зубами,  розчаровано видихнула, відкрила одну з книжок і почала зосереджено вивчати. Їй було соромно визнати, що Забіні має рацію. Зачеплене марнославство поїдав терміт заздрості.

— Гаррі чесно його заробив, — рявкнула дівчина і приречено видихнула. Усе ж другу, з яким вони пройшли через багато випробувань, поступитися місцем першості виявилося не так легко.

— О-о, — жартував Блейз, — може, це удача? — і пульсація у скронях відсмикнула його, не дозволяючи продовжити діалог.

— Дивлюся, тебе це теж зачепило, — посміхнулася Герміона, остаточно скинувши баласт поразки, що обтяжував, — і ти старанно готуєшся до наступного заняття.

Забіні перевів зацікавлений погляд на дівчину, навіть не намагаючись приховати посмішку, і кивнув.

— А-а, — дівчина багатозначно покосилася на порожній стіл перед ним, — бачу.

— Це для читання на дозвіллі. «Невидима книга про невидимок», — з усмішкою, беззлобно відповів хлопець.

— У нашій бібліотеці такої книги немає, — упевнено відповіла Герміона, задираючи акуратний носик, — це точно! — вона повчально підняла вказівний палець догори, — я знаю, які тут зберігаються книги!