Частина 12. Порятунок

Завбачливо випивши зілля невидимості і натерши ним мітли, Герміона і Блейз кружляли над подвір’ям школи. Дівчина з острахом вдивлялася в будівлю Гоґвортсу та задавалась питаннями, що зараз робить Дамблдор, як вподальшому планує діяти та чи шкодує про вбивство професора? Герміона була впевнена, що директор навмисно вдарив смертоносним закляттям в спину Снейпа. Вона хитнула головою, можливо єдине про що міг шкодувати маг це втрата Артгарріуса Ґріндевальда — володара дару Смерті.

Забіні покликав її, запевнив, що знає де ззовні знаходиться вхід до Кімнати на вимогу. Герміона не стала сперечатися. Блейз скерував її за собою, вказуючи до якої стіни летіти.

— У нас десь двадцять хвилин поки діятиме зілля невидимості, можливо менше! Я сподіваюсь, що друга порція не знадобиться. І доречі, та доза менша. — І остання, подумав про себе слізеринець. Він міцніше стис мітлу, йому не подобалося відчувати себе розбитим всередені. Юнак повільно набрав повні легені повітря, щоб не думати про мертвого хрещеного. Забіні бачив вбивства, бачив мертвих. Кілька років тому він власноруч допоміг своїй матері позбуватися від трупу одного з вітчимів і навіть виготовляв та продавав смертноносні зілля, але вбивати самому йому не доводилось. Блейз розумів, що його губи завмруть, затерпнуть, але не вимовлять смертоносного прокляття. Поки що…

— Я використаю часоворот. Зараз. Підлети ближче. — Наказала Герміона.

Орієнтуючись по її голосу, Блейз попередив де саме він є і як близько. Герміона навпомацки торкнулася його плеча і вже тоді хлопець направив її руку до своєї голови. Ґрифіндорка накинула на Забіні довгий ланцюжок часовороту.

— Починаю…

***

Чаклуни поставили свої мітли так, щоб потім швидко знайти. Орієнтиром став незграбний, потрісканий, колись білого кольору трельяж. Герміона відчула трав’яний, солонуватий запах, що розносився по кімнаті. Слізеринець одразу попередив, що через три хвилини другий він повернеться, а потім ще через дві хвилини з’являться й інші.

Блейз запропонував місця звідки їм краще буде захищати самих себе й запобігти смерті професора. Забіні розповів, які шафи розтрощив Дамблдор для подальшого маневрування. Герміона залишилась біля вікна, що з’явилося замість дверей і через яке вони потрапили до Кімнати на вимогу. Саме через нього, як здогадалась дівчина, вони втекли вперше. Блейз попередив, що знаходиться між чорними, наче вкритими рідкою смолою, шафами, що стояли навскіс від Герміони.

Вони замовкли. У Кімнаті стояла тиша, лише булькотіло зілля у казану. Ґрифіндорка нервово глянула на свої прозорі руки. Було дивно відчувати себе невидимою. Не з чим не порівняне відчуття. Здавалось, що тіла не існувало взагалі і його замінила якась інша потужна «сила». Герміона подумала, що розчинись вона на мільярди молекул зараз, її розум і душа з'єдналися б воєдино з чимось вищим. І це возз'єднання надало б їй безсмертя. Та це відчуття під тиском обставин пригнічувалося.

Блейз стримано посміхнувся. Задоволення від створеного і діючого зілля надавало впевненності у власній неперевершеності. Невидимість відчувалась як знаходження за всебічним, випромінюючим силу щитом. Скільки всього можна зробити будучи невидимим: бачити, чути і прицьому залишатись непомітним, бути всюдисущим. Певно так себе почував містер Поттер. Слізеринець повів плечем, намагаючись не зосереджуватися на побічних ефектах: свербінні кісток та закладеності носу.

Вони почули як інший Забіні широко крокуючи і щось повторюючи собі під ніс, направлявся до місця де вже парував казан і стояли деякі флакони із порошками.

Герміона відчувала, як неслухняні пальці трясуться і вкриваються незнайомою їм до цього вологою. Дівчина ніколи не помічала за собою пітливості чи нервозності у надважливих для неї моментах. Але і в подібній ситуації чаклунка також ніколи не була. Вона не бачила насильницької смерті і її саму не намагалися вбити.

Герміону кинуло вбік, на мить запаморичилася голова, по тілу пройшлася хвиля нудоти, що підійшла до горла. Дівчина закрила рот рукою, щоб стримати чи то блювоту чи то кашель. Її злякало те, що отрута Дамблдора могла подіяти і на неї, але на щастя нічого не відбулося. Проте перед очима зарябіло, вона кинула погляд на Забіні, її очі розширилися, бо той почав втрачати невидимість.

— Я тебе ба… — заворушила губами Герміона. — Я тебе бачу, — їй перехопило подих.

Забіні невдоволено скрипнув зубами, коли почув зі сторони Ґрейнджер шурхіт. Він машинально скинув рукою і завмер, глянувши на свою руку. Блейз був невдоволеним собою, бо самонадіянно вважав себе бездоганним зіллєваром.

Хлопець відсахнувся, коли інший Забіні обернувся. Слізеринець щільніше вперся спиною в шафу, відчуваючи як в’язка волога від неї швидко просочується в коротке волосся, шкіру шиї, одяг. Він скривися від відрази, бо надодачу до вологи відчувся болотяно-сірчаний сморід. Проте Блейз швидко пірнув рукою в кишеню, витяг маленький флакон, відкоркував і випив зілля, яке подіяло ще швидше за попереднє. Він опустив голову у відчаї, бо здогадався, що ця порція діятимпе ще менше часу, ніж попередня. Але ж Ґрейнджер все ще залишалася невидимою. Чому?

Серцебиття пришвидшилось, коли Герміона побачила себе на руках Гаррі.

На мить здалося, що думки в голові завмерли, відчувся тільки занадто голосний вдих з ім’ям Гаррі. Чи то шалений, чи то лагідний, чи то палахливий погляд вп’явся в патронуса і в неї саму на його руках, що оповилися дивним, в’язким сріблом. Ця заповільнена мить зіграла з Геміоною злий жарт. А може це її очі зрадили свою господарку, бо були прикуті до втритившого свідомість Гаррі на руках Снейпа. Гучний вибух, розтрощені шафи, друзки від них, що врізалися в щоку привели до тями дівчину.

Вона чула вигуки проклять одного і другого Забіні. Проклять Дамблдора натомість. Рука несвідомо, так само і губи вимовили заклинання, що кинуло в директора важку скриню.

— Ґрейн… — Забіні так і не встиг покликати її.