Частина 10. Ґріндевальди

— Швидше! — стурбовано зашепотів Снейп. Від хвилювання пришвидшився пульс, на лобі виступили краплинки поту, проте спина ніби вкрилася кригою. Десь глибоко під шкірою, між хребців, щось боляче вкололо і пробралося в саме серце. Дивне передчуття охопило професора Снейпа, наче сама смерть холодною долонею торкнулася спини. — Але спершу я виведу вас, міс! — Він озирнувся, щоб переконатися, що їх ніхто не переслідує і передчуттю ще не час підтвердитися. Нервово витерши обличчя тонкими пальцями, в нього перехопило подих від думки, чи вийде живим від Дамблдора старий Слізнорт. Снейп, міцно тримаючи Герміону за передпліччя, вів її коридорами Гоґвортсу.

Серце шалено калатало, мов відбивалося у вухах. На вустах крутилося чиєсь ім’я та вимовити його не вдавалось. Сірі стіни злилися в одну розмивчату пляму. Герміоні здалося, що вона задрімала, а зілля Снейпа не подіяло, бо бачила когось через туман дивних, чужих спогадів. Ніс вловив терпкий запах знайомих трав.

— Нарешті ти позбувся убогого маґлівського вбрання! — хриплий сміх різав слух, наче говорив у саме вухо.

— Я не хочу виділятися серед них.

Герміона безпомилково впізнала впевнений і спокійний голос… Гаррі! Ось чиє ім’я вона мала вимовити, щоб почуватися у безпеці.

— Все ж таки цей дар вкоринився в тобі! — насмішливо та все ж в без єхидства зауважив чоловік. — Хотіти бути невидимим. І серед кого?! Них?! Безталанних людиськ?!

— Ґеларте, — м’яко зупинив його Гаррі, — не починай. Ти говориш про маґлів так само, як ненависний тобі брат.

— З твоїм талантом! І цим клятим даром! — обурився Ґеларт, не звернувши уваги на зауваження. — О, наш татко бісів геній, — зневажливо промовив маг, — як він міг таке вчинити з нами, своїми синами? З тобою? Ми не якісь там посередні маги чи ті людиська або сквиби.

— Ґеларте, — так само м’яко знову звернувся до нього Гаррі, — саме тому, що я маю перевагу над більшістю магів дає мені право не доводити цю істину. До речі, цю перевагу я маю завдяки дару, яким мене обдарував батько. Я ціную його.

— Батька чи дар, який він виміняв у Смерті? Тільки сумніваюся, що це робилося для нас. Наші життя для того чоловіка нічого не варті. Хоч в цьому ти погоджуєшся зі мною. — Чоловік завагався, промовив тихіше. — Але ти відкрив двері туди, де я бути не хочу, особливо з моїм даром.

— Міс Ґрейнджер! Негайно прикличте патронуса. Міс Ґрейнджер! — професор розгублено вдивлявся в обличчя, як йому здалося, непритомної дівчини, яка повисла на ньому. Його протиотрута не подіяла.

Щоб ґрифіндорка не впала, він квапливо підхопив її за талію. Сухими губами Герміона прошепотіла ім’я Гаррі. Очі Снейпа округлилися, коли він побачив небачене раніше. В’язке, темно-сіре марево купчилося, виблискувало гострими срібними уламками битого скла. Снейп розгледів патронуса, але зрозуміти чи хлопець знаходиться по той бік димки чи у ній так і не зміг. Чоловік стримав стогін розпачу, коли збагнув, що хлопець пертворюється на людину і може залишитися у пастці іншого виміру. Обличчя професора застигло в гримасі болю і прихованих страждань, які вони з Лілі зазнали знаходячись поряд із Дамблдором, киваючи головами і вдаючи глибоку повагу найбільшому лицеміру і садисту серед чарівників. Артгарріус Ґріндевальд був єдиною людиною, яка могла знищити Альбуса Дамблдора і позбавити їх з Лілі прокляття та звільнити від рабських пут. Та коли Снейп почув короткий скрик патронуса, який наполегливо йшов крізь марево ранячи себе, в серці чоловіка зажевріла надія, його осяяла здогадка.

— Прикличте патронуса закляттям, міс! — наполегливо промовив Снейп, приводячи Ґрейнджер до тями. Він квапливо нирнув рукою в кишеню її мантії і допоміг вкласти чарівну паличку в пальці. — Закляття! Не ім’я!

Закляття призиву на мить знову перетворило патронуса на сутність. Марево виштовхнуло хлопця, який впав додолу. Стривожено і збентежено, він поглянув на непритомну володарку, що знаходилась в руках Снейпа. Той біль, що лише мить тому відчував патронус, вщух. В безтілесне тіло повернулася сила, а очі запалали впевненістю і люттю. Патронус різко підвівся, рушаючи до Герміони та знову здригнувся і скритувся від болю, коли в грудях запекло, всередені утворювалась куля з вогняної лави, яка палахливо затремтіла і згасла, так і не знайшовши місця всередені істоти, що ще не мала окріплого тіла. Видихнувши з полегшенням, Гаррі хитнувся, стиснув зуби і кинувся до володарки.

— Не смій! — скрикнув патронус, направляючи долоні в Снейпа.

Блакитне срібло вдарило в груди Северуса, збило з ніг і ударною хвилею відкинуло до стіни. Гаррі інстинктивно підхопив непритомну Герміону на руки і притис до себе. Срібна димка патронуса оповила і закутала їх обох у кокон.

— Містере Ґріндевальде, я Вам не ворог, — все ще розпластавшись на підлозі, прохрипів професор, розтираючи рукою сонячне сплетіння. — Дозвольте пояснити! — Він підвівся на ліктях, виставив руку вперед, заспокоюючи розлюченого хлопця. — Почуйте мене! — Снейп все ще совався на підлозі, скрутипшись від болю. — Наш спільний ворог Дамблдор! Це він Ваш вбивця у минулому і, не допусти Мерлін, у теперішньому! Проте на даний момент його мета міс Ґрейнджер. — Він важко підвівся, сперся на прохолодну, шершаву стіну і поглянув в очі Гаррі. Срібло, що створювало захисний бар'єр, все ще огортало патронуса і його володарку. — Подивіться, вона зникає, а Ви отримуєте людське тіло.

Не приховуючи розпачу, Гаррі поглянув на бліде, що почало втрачати контури, обличчя Герміони.

— Ви трансформуєтесь, містере Ґріндевальде! Ви хоч і в срібному мареві, проте більше не безтілесна сутність. Схоже Дамблдор зовсім збожеволів і йому урвався терпець. Так на вас з нею міг подіяти тільки ритуал, а отрута відкрила канал, який викачує життя з неї і віддає його вам. Ми маємо перетворити Вас на людину, містере Ґріндевальде! Так, як минулого разу це зробила міс Ґрейнджер. Будь ласка, вірте мені.