Частина 9. Артгарріус Гріндевальд

Не тільки ґрифіндорці, а й студенти інших факультетів перебували у траурі. Офіційна версія смерті професора МакҐонагал — старість та слабке серце жінки. Герміона щиро поважала та захоплювалась деканом, тому ні з ким, навіть з Джині, обговорювати покійну професорку не хотілося. Вона вважала, що ця сувора, водночас м’яка і турботлива жінка не заслуговувала на будь-які недоречні плітки.

Після побаченого і почутого в лікарняному крилі єдиною підтримкою, яку вона бажала отримати це присутність патронуса поряд. Залишаючись невидимим хлопець втішав її і тому горе не сприймалося так гостро.

Цього пізнього вечора, сидячи на своїх ліжках у теплій кімнаті, сусідки Ґрейнджер перебували у німій журбі. Джині обіймала Герміону і підозрювала, що не тільки смерть МакҐонагал тривожить подругу, але обговорювати це при однокурсницях було недоречним і зайвим. Врешті, стійку до незгод Візлі зморив сон і вона пішла до свого ліжка.

До Герміони сон зовсім не йшов. Хоч скорбота не полишала дівчину та все ж більше вона турбувалася про Гаррі. Справжня особистість та минуле паронуса було головним, що тривожило її думки. Кутаючись у теплу ковдру, вона стрепенулася лише тоді, коли зрозуміла, що ім’я Гаррі зірвалося з її вуст. Вихор блідо-блакитного туману змалював статуру патронуса, він підійшов зовсім близько і якби не димка, що оповила хлопця, вона б подумала, що він знову людина. Широко розплющивши очі, Герміона піднялася на ліктях, щоб краще роздивитися Гаррі. Він присів навпочіпки, срібними пальцями обійняв її обличчя і поцілував.

— Твоє серце скуте чорною думкою, моя мила пані, — ніжний шепіт патронуса жаром обдав чутливу шкіру обличчя дівчини і дивним бажанням зануритися в його голос. — Ти тужиш, проте тебе лякає щось інше. — Він торкнувся пальцями її шиї.

Його шепіт і дотики зачаровували і немов вбирали в себе журбу і ті самі «чорні» думки. Коли Гаррі нахилився до неї знову і припав своїм чолом до її, Герміона зашепотіла:

— Ти вбираєш в себе мої тривоги, а ще… — вона обійняла його за шию, щоб впевнитись в правоті своїх слів, — ти набуваєш чітких обрисів. Я раніше відчувала твій дотик, але не так як зараз. Ти наче справжній, як тоді, коли був людиною. Ти вже не прозора сутність.

— Я не розумію, що відбувається. Але ти права і я дійсно відчуваю своє тіло. — Він поглянув їй в очі. — Це тривожить. В голові рояться якість образи, спогади та я не можу їх розгледіти. Якщо пригадаю, то більше не буду патронусом. Я повернусь і стану тим ким я є — Гаррі Поттером, Артгарріусом Гріндевальдом. — Він змовк, проте не відводив очей від обличчя дівчини, щоб бачити всі її емоції.

— Я хочу знову зробити тебе людиною, Гаррі. — Вона зручно вмостилася на ліжку, підняла ковдру, запрошуючи патронуса лягти поруч. Її не лякало, що Гаррі міг бути темним магом чи братом Ґріндевальда, який ненавидів таких як вона. Герміона була переконана, що цей хлопець єдиний, хто ніколи не завдасть їй шкоди чи болю. — Я відчуваю, що це потрібно. Я маю оживити тебе. — Коли патронус ліг поруч, вона обійняла його, з насолодою прикрила очі. Так приємно було відчувати його дотики і поцілунки. — Я кохаю тебе. — Вона поглянула йому в очі, зашепотіла. — Ким би ти не був, я вірю, що ти не зашкодиш мені.

— Тобі ні.

А ось іншим.

Гаррі не був певен щодо інших чарівників.

Вони так і лежали дивлячись одне одному в очі. Патронус відчув, що звідкись з середини починає зароджуватись якась знайома могутня магія. Можливо вона і жила в ньому, тільки спала, поки її господар залишався безтілесною сутністю. Гаррі погоджувався Герміоною, що мав знову стати людиною та чи почує він заклинання призиву «експекто патронум»? Почує. Крізь відстань, крізь час, але почує. Він занурився пальцями у м’які кучері Герміони, сильніше пригортаючи її до себе. Серце шалено забилося і здавалось відбивається в кожній частині тіла. На мить в голові спалахнула впевненість, що він пов’язаний з Герміоною не тільки як патронус, але як і Поттер.

***

Вранці, коли Герміона прокинулася, Гаррі вже не було. На душі відчувалося тепло і спокій, а ось тіло чомусь боліло. Не дивлячись на траур за професором МакҐонагал заняття в Гоґвортсі були за розкладом. Тепер більш за все Ґрейнджер чекала зустрічі з директором, щоб нарешті дізнатися про Артгарріуса Ґріндевальда. Вона чула про Ґеларта Ґріндевальда, чарівника, який ненавидів маґлів та ще більше бруднокровок і був одним з наймогутніших темних чарівників. Та чи вбили його, чи він загинув ніхто так і не знав. Фактом залишалося те, що в тридцятих-сорокових роках Ґріндевальд зник безслідно. Та про його сім’ю нічого не звичаного не розповідали, а про те, що у нього був рідний брат ніде не обговорювалося.

Цього ж вечора Герміона отримала запрошення до кабінету Дамблдора. Хоч вона і хвилювалася та настроєна була рішуче.

Привітавшись, ґрифіндорка розмістилася у зручному кріслі напроти величезного письмового столу. Герміона з цікавістю розглядала кабінет директора, поки Дамблдор розглядав її і власноруч заварював духмяний чай. Дівчина не була вражена, бо за сім років навчання багато чого надивилася, а також разом з професоркою МакҐонагал відвідувала іншу магічну школу — Академію магії Бобатон. Проте кругла, простора кімната, повна ледве чутних дивних звуків, таємничих срібних приладів, що випускали невеликі клуби диму, зі стінами, обвішаними портретами колишніх директорів і директрис, які мирно дрімали в красивих рамах, на думку юної відьми, була затишною і комфортною. Герміона стримала посмішку. Саме така обстановка дозволаяла вести щирі бесіди і втиратися у довіру переляканим студентам.

— Міс Ґрейнджер, — доброзичливо всміхнувся директор. — Я, певно, вчора вас налякав. За день до цього, Мінерва повідомила, що впізнала Вашого патронуса, — він подав їй порцелянову блідно-бузкову чашечку гарячого чаю, — скуштуйте, він вас заспокоїть і налаштує на сприйняття того, що Ви почуєте. Відтягувати надалі цю розмову я не можу.