Частина 8. Хто він такий?

Заціпенілими пальцями Герміона стискала магічне чорно-біле фото. Серце бентежно заходилося в грудях чи то від того, що вона бачила Гаррі чи то від попереджуючої записки про те, що вбивця патронуса поряд. В ній спалахнуло жахливе передчуття і скорботна впевненість, що вона втратить Гаррі.

— Гаррі! — пересохлими губами покликала дівчина. Хитнувши головою, вона згадала, що не використала закляття. Та Гаррі, вийшовши із срібно-блакитного туману, з’явився сам. Чаклунка помітила, що субстанція з якої був створений патронус втрачала прозорість і набувала більш чітких обрисів. Це стривожило ще більше.

— Моя люба володарко. — Усміхнено промовив хлопець. Побачивши стурбований та розгублений вираз обличчя дівчини, він наблизився, вдивляючись в очі. — Герміоно! — патронус швидко озирнувся, щоб впевнитись, що його пані нічого не загрожувало. — Повітря навколо тебе просочене тривогою. — Погляд впав на фото у її руках. — Ось у чому справа.

Шлейф сріблястого пилу потягнувся за хлопцем, коли він перемістився на ліжко і присів поруч із нею. Підібравши одну ногу під себе, патронус нахилився вперед, безпристрасно вдивляючись в своє усміхнене, радісне обличчя. Патронус перевів турботливий погляд на Герміону, його схвилювало не побачене фото, а стан дівчини в якому та перебувала і спробував пригорнути, обійнявши сріблом її плечі. Герміона шкірою відчула тепло, що йшло від Гаррі, наче від живої людини. Юна відьма занурилася у блідо-блакитні обійми, їй здалося, що вона сама оповилася магією і розчинилася у хлопцеві, перетворившись на безтілесну, магічну сутність.

— Ти надто розхвилювалась через це фото. — Він торкнувся прозорими губами її чола, — адже ми й так знали, що я пов’язаний із Гоґворстом.

— Мене схвилювало це. — Вона неохоче відсторонилася від безтілесного юнака і показала йому записку.

І те, що я відчула, коли взяла це фото до рук.

— Це ми також знали. — Спокійно промовив Гаррі. — Адже при перетворенні я казав, що був живий, — він промовчав, щоб не повторити «і був вбитий», чим засмутив би володарку. — Моя люба пані, — коли вона підняла на нього очі, патронус знову поцілував її чоло, скроню, вільною рукою торкнувся щоки заспокоюючи, — Мені здається, що я змінююсь. — Признався він. — У мене погане передчуття. Ми запустили вир невідворотних подій.

— Гаррі! — з острахом прошепотіла Герміона, стискаючи свої пальці, — Мені теж не спокійно. Забіні щось знає, ще й це фото і записка. — Вона не шкодувала, що оживила Гаррі. Проте ця записка і фотографія породили в ній самій лякаючі передчуття. — Розумієш, що це означає! — не вгамовувалась Герміона, — що вбивцею може бути будь-хто з викладачів… і навіть Дамблдор. — Понизила голос Ґрейнджер.- І дивись, — вона вказала на костюм в якому був зображений Гаррі і чоловік поряд з ним. — По тому як ви вдягнені, можу припустити, що це фото двадцятих, тридцятих років. Якби тебе не вбили, тобі було б близько ста двадцяти років. МакҐонагал, пригадала, що десь тебе бачила. А я знаю трьох викладачів, які були б твоїми ровесниками. Вона в тому числі.

— І Дамблдор також, — пошуткував Гаррі, на що дівчина насупила губи. — Підозрювати можна кожного, але не обвинувачувати без доказів, моя прекрасна пані. Такі костюми-трійки були на піку популярності в тисяча дев’ятсот двадцять дев’ятому. Ось, — патронус усміхнувся, ніби далекі спогади повернулися до нього, — жилети з шалевими відворотами. А подивись на ці оксфорди. — Вголос засміявся Гаррі. Він зручно вмостився на ліжку в позі лотоса. — Я придбав їх у маґлівському магазині взуття «Поттер і Табос».

Він вдоволено замовк, розглядаючи чоловіка поряд. Здавалося, тривога спала і Герміона замилувалася сяючими очима Гаррі. Їй стало цікаво, яким він був тоді, у тисяча дев’ятсот двадцять дев’ятому.

— Хто він? Ти пригадуєш.

— Певно так, — розгубився Гаррі. — Схоже ця людина була мені дорога. Ніби сонячні промені визирають крізь щільні хмари, так само і з пам’яттю.

Герміона сумно всміхнулася, адже вважала, що Гаррі міг би прожити життя сповнене звичайних радощів і почуттів, робота в Міністерстві магії, можливо у нього була б сім’я, дружина. Вона невпевнено хитнула головою, уявляючи його в обіймах іншої жінки. Егоїстична думка, що Гаррі мав належати тільки їй, поглинула Ґрейнджер, змішуючи кохання з хіттю та жадобою.

Ти тільки мій, Гаррі.

Очі хапалися за звабливі, любі риси обличчя хлопця. Почуття, власницьке та жагуче, поступилося почуттю ніжному та жаданому — надати і віддати.

Гаррі відвів очі від фотографії, повернувся до дівчини і так само поглядом змальовував контури її вроди. Він наблизив до неї своє обличчя і зашепотів.

—  Я тільки твій, Герміоно!

Димчаті пальці торкнулися щік чаклунки, в ніжному повільному дотику опустилися до шиї, знову піднялися до вилиць, і сховалися у густому, хвилястому волоссі. Віддавшись почуттю, Герміона нахилилася вперед, вдавлюючи долоні у м’яке ліжко, вона прикрила очі, розкриваючи вуста, потягнулася за ефемерним поцілунком і відчула дотик примарних губ. Під шкірою пульсувало задоволення від повільної насолоди, яку дарував Гарі. Серце наповнювалося жаром, що шаленими іскрами відбивалося в сонячному сплетінні.

— Я відчуваю тебе, Гаррі. Так шалено калатає серце! — зашепотіла Ґрейнджер.

— Я кохаю тебе, Герміоно! Моя прекрасна володарко! — так само, щоб не сполохати ніжного почуття всередині, зашепотів патронус, цілуючи її.

Він думав, що якщо смерть зробила його безсмертною сутністю і милостиво подарувала Герміону, то він нічого не хоче знати ні про свого вбивцю, ні про своє минуле, ні про тих, хто колись був у його людському житті. Нехай в його новому житті буде тільки вона, а в неї буде довге життя. В голові промайнула думка, що для нього Герміона завжди буде важливіша за будь-що і будь-кого, навіть за нього самого.

***

Опісля, чаклунка та її патронус, знову повернулися до розмов про фото та записку. Особливу увагу затримали на трьох викладачах, які народилися на початку двадцятого століття, були однолітками та навчалися у Гоґвортсі. І якщо все життя директора було під пильним наглядом громадськості та кожен крок висвітлений у «Щоденному віщуні», то про МакҐонагал та Слізнорта достовірних відомостей було дуже мало.