Частина 7. Прокляття

Сухі пальці чи то тремтіли чи то скаженіли від радості, що нарешті патронус отримав тіло з плоті і крові. В пам’яті відродився той момент, коли ці пальці стискали горло Гаррі і дозволяли своєму одержимому господарю відчути задоволення від того, як під гарячою шкірою хлопця перестає пульсувати кров, а потьмянілі губи намагаються вловити останній подих.

Проходили десятиліття, проте після смерті Гаррі маг більше не міг відчути справжнє задоволення. Значні досягнення, зростання сили та впливу серед чаклунів, не могли втамувати його бажання повернути хоч на мить те відчуття, коли він забирав у Гаррі.

— Я мав випити твоє життя! — пальці стиснулися в кільце. Чарівник уявляв горло патронуса у своїй руці. — Життя неперевершеного генія! — він підніс її до своїх губ, немов шепочучи ці слова на вухо хлопцю. — Я забрав, вкрав і прожив твоє життя, але не твій дар. А я хотів усе твоє… — маг прикрив очі, все ще стискаючи руку біля обличчя. — О, Гаррі, — він облизав губи і важко задихав.

Звідкись, чи то з грудей чи то з низу живота задоволення розповзалося по тілу. Тілу, яке за стільки років почало забувати як це, коли від побаченого чи почутого тебе охоплює темна, народжена з пороку, радість, що баласнує на межі збудження.

— Я теж хочу переродження. І якщо знадобиться, я не просто вб’ю, я поглину, з'їм тебе. І зроблю це на його очах. Знову…

Здавалося, що з поверненням Гаррі до людського стану, він сам до нього повернувся. Чаклуна не було поряд під час перетворення патронуса, але його тіло відчуло, що Гаррі з-огидним-псевдонімом «Поттер» повернувся. Міс Герміона Грейнджер зробила це.

— Вона! Це справді вона! Я стільки шукав цю відьму, а вона ховалася серед маглів, а потім у Хогвартсі. — Він мляво розсміявся. Очі втупилися в дерев’яну поверхню чистого, аккуратного столу. Пальці все ще тремтіли від передчуття задоволення. — Я! Я зроблю її тою, ким вона мала бути, мій любий друже. Я отримаю твій дар! Я з'їм тебе, — він всміхнувся своїм божевільним думкам, уявляючи як вгризається в шию патронуса, як губи впиваються в гарячу шкіру. Збудження посилилось і, не стримуючи себе, він опустив руку до свого паху.

***

Жити серед пологих гір та густих лісів, дерева яких торкалися самого неба, могли лише ті, хто бажав усамітнення і спокою, вважала Лілі Снейп.

Зелена, молода трава все ще ховалася під ковдрою старої, пожовклої. Проте хвойні дерева, не боялися ні вітрів, ні дощів, тому рік за роком залишалися ошатними.

Холодний вітер тріпав важке мідне волосся. Лілі Снейп зійшла на погорб перед будинком, замріяно всміхнулася чарівному, лісистому горизонту і темним хмарам, що чіплялися за верхівки дерев. Волога, тьмяна погода не могла зіпсувати гарного, сонячного настрою жінки. Ось-ось мав повернутися її чоловік і вони без слів, лише одним поглядом, знову, як закляття, повторять відроджуючу для них фразу"дівчинка оживила патронуса». Лілі знову вдивлятиметься в чорні очі і відчуватиме безмеже, надихаюче кохання та душевний спокій.

Місіс Снейп пам’ятала їх з Северусом першу зустріч. Як не могла відірвати погляду від краси чорної безотні очей худенького, неговіркого хлопчика. Хлопчика з найгарнішими очима у світі. Вона відчувала, що з самого початку Северус став для неї більше, ніж друг, але тоді, будучи дитиною, вона не розуміла, що це було кохання.

Одного разу, борючись зі своєю сором’язливістю, Лілі сказала Северусу, що він красивий, проте хлопець лише зблід і образився на неї, не сприйнявши слова дівчини за правду. Юна міс Еванс хотіла, щоб Снейп вірив їй, адже справді вважала його привабливим і була вже тоді закохана в нього. Ні в кого з хлопців не було такого чорного волосся, красивої, блідої шкіри; ямочок на щоках, особливо коли він щиро посміхався; тонких, наче намальованих, губ, що ледь ворушилися, коли повторювали напам’ять інгрідієнти зілля. Та найбільше грифіндорку полонили його очі. Найгарніші очі у світі.

Лілі знала про ненайкращі сторони характеру Северуса та її більше приваблювали в ньому чесноти: розум, спокій, тиха посмішка і захоплений погляд чорних очей, що дивилися тільки на неї.

Спочатку Лілі дратувало, що на відміну від інших хлопців він не виказував своєї закоханості. Її засмучувало, що Северус не проявляв ініціативи, не намагався звабити, хоча регулярно дарував їй маленькі, приємні дрібниці. Коли дівчина намагалася підштовхнути його до першого кроку чи викликати ревнощі, він замикався в собі. Ревнував тихо, лише стискаючи щелепу, зводячи брови. Але потім Снейп зізнався, що вважав себе не гідним енергійної, сяючої дівчини, бо на той час не мав, що запропонувати натомість: ні статків, ні спадщини, ні родичів яких не соромно представити коханій. Бо ріс в сім'ї, де батьки ненавиділи одне одного і свого сина, бо його зовнішність вібрала в себе багато як і від батька, так і від матері. Він вважав, що не вміє кохати і показувати своїх почуттів, бо цього не було де навчитися.

Звичайно, перший крок довелося робити Лілі, показати, як вона кохає його і чого б хотіла від нього.

Місіс Снейп знову всміхнулася і похитала головою, пригадався Блек і та відьмочка-слізеринка, що крутилася біля її містера бурульки. Вона знала про шалені почуття Блека до неї та ніколи не розглядала Сіріуса, як свого обранця. Бо її серце належало лише Северусу. Блек, впевнений в собі, завзятий та нахабний, навідміну від тихого, невпевненого Снейпа, це розумів і не міг прийняти поразки від похмурого, «обідраного» напівкровки. На сьомому курсі, напередодні Дня всіх святих, Лілі остаточно відрізала, сказавши Сіріусу, що всі його намагання завоювати її завжди будуть марними, бо вона завжди буде дивитится тільки на хлопця із чорними очима.

З плином років Лілі вже точно знала, що Северус не належав до того типу чоловіків, які виборюють своє кохання, чи пред’являють свої права на жінку домінуючи над нею. Снейп навчився кохати, став тим, хто давав своє кохання тільки якщо жінка сама готова його прийняти. Він готовий віддасти коханій усе і навіть більше, якщо жінка сама обере його.