Частина 6. Зізнання

— Ненавиджу тебе! Ненавиджу! Змія! — Лаванда сильніше вчепилася у волосся Герміони і щосили тягнула на себе. Дихання збилося, крізь зціплені зуби вилітала слина,  а почервоніле від люті обличчя здавалося лусне від роздираючих емоцій.  

— Відпусти! — кричала Грейнджер. Сльози навернулися на очі, потилиця нещадно пекла. Дівчина намагалась вивернутися і дотягнутися до рук колишньої подруги. 

Рон обхопив Браун і сильно стиснув зап'ястя. 

— Лавандо, ти геть здуріла! — шипів він, намагаючись розчепити пальці грифіндорки. 

— Стерво! — вона знову потягнула Грейнджер і коли та скрикнула від болю, врешті відпустила. - Буде тобі наука! Нічого цілувати чужих хлопців. 

— Я вже не твій хлопець! — Обурився Рон і все ще міцно утримував її.  

— Скажена! -— підвелась Герміона і стискаючи зуби, повернулася до Лаванди. 

Браун порадував розтріпаний та пригнічений вигляд Грейнджер і її перекошене від болю обличчя. 

— Ти хотіла мого хлопця! Паскуда! — волала Лаванда струшуючи важкими, довгими кучерями. Їй і зараз подобалося притискатися до тіла Рона, поки той не відсторонився від неї. 

— Я не твій! — Він смикнув її. 

Герміоні було соромно перед подругою, через те, що вона поцілувала Рона щоб не думати про Гаррі. Візлі їй не потрібен. Боліли вже не пасма і не потилиця. Болем заходилося серце. 

— Мій! Він мій! — горлала розлючена Лаванда. - Не віддам!  

— Я хочу не його! — в розпачі вигукнула Герміона. - Не його! - вона прокричала ці слова їй в обличчя. І махнувши рукою, втекла геть з бібліотеки. 

Грейнджер хотілося сховатися, щоб ні з ким не зустрічатися і не говорити. Швидко рушаючи коридорами, вона вийшла у двір Часової вежі. Нащастя там нікого не було. Дівчина сіла під розкидистим гіллям грушового дерева і опустила голову на коліна.  

Холодний вечірній вітер ранньої весни викликав дискомфорт і тремтіння. Вона щільніше загорнулася в мантію, скрутившись клубочком. Серце обійнялося тугою, сльози затуманили очі, нарешті вона визнала своє бажання. 

Я така дурна! Ти мені потрібен, Гаррі. Я сумую за тобою. І хочу твоїх поцілунків. 

— Моя люба пані! — Спокійний, водночас сповнений турботи голос розрізав гнітюче холодне повітря. 

Здавалося, що й сльози завмерли і перестали бриніти на віях, а холодний вітер перестав пронизувати кісти. Внутрішній розпач, мов вщухла гроза, повільно полишала розпечене тугою серце. Герміона повільно підвела очі туди, де як їй здавалося знаходився Гаррі. 

— Герміоно. 

Чи можна стільки ласки та ніжності вмістити в одне ім'я, щоб зачаклувати біль, витіснити всі думки? Срібне марево патронуса набуло бажаного дівочим очам обрису. Він наблизився до неї, вдивляючись в її обличчя турботливим, трохи занепокоєним поглядом. Присів навпочіпки і димкою невагомої долоні торкнувся щік та увібрав пальцями її сльози. Герміона завмерла, але серце закалатало у грудях від полегшення і радості, що хлопець поряд. 

— Вибач  моє нахабство, але це вище за мене! -—  мовив обережно патронус, — Я відчуваю, що тебе щось пригнічує. Не міг чекати твого поклику, я просто відчув, що маю бути тут. 

Він сів навпроти неї, зручно вмостившись на холодній, ще тьмяній після зими землі. Очі вдивлялися в красиве обличчя чаклунки. 

— Що тебе так засмутило, моя люба володарко?  

-— Я … — вона випрямилася та відчула сором від того, що збиралася розповісти Гаррі. Але патронус був єдиним з ким вона хотіла говорити. 

Грейнджер розповіла про те, що сталося між нею та Лавандою, і чому це сталося.  Гаррі слухав уважно і Герміона не могла зрозуміти, що в цей час відчував хлопець. Він опустив голову лише раз, коли вона розповідала про поцілунок із Роном. Мабуть, їй хотілося викликати в ньому ревнощі, та перш ніж вона зрозуміла, що це безглуздо, слова вже зірвалися з її вуст. Промовчала дівчина тільки про те, що хотіла б поцілувати його, а не Рона. 

— Я нічого до нього не відчула, Гаррі. Не відчула, бо... — вона в'їлася в нього поглядом, дихання перехопило.  

Скажи, що ти зрозумів, Гаррі. 

Патронус не відривав від дівчини очей. Він здогадувався, що вона намагалася сказати, але чекав на її відповідь. Проте вона мовчала. 

— Я ж тобі казав, що Візлі тобі не підходить, - всміхнівся він. 

— Не підходить, Гаррі, зовсім не підходить. - Посміхнувшись відповіла Герміона та здригнулася від холоду. 

— Дозволиш торкнутися тебе? Я дещо вмію. - Після того, як Гаррі став людиною, він відчув, що має набагато більше сил та вмінь. 

Він нахилився ближче до дівчини і вона просто не могла відмовити, бо погляд Гаррі брав у полон своєю рішучістю і впевненістю, й вона погодиться на будь-що, що запропонує ефемерний хлопець.  

Зараз мені здається, що це я належу тобі, — подумалось Герміоні. 

Вона лише кивнула головою, так і невідвівши погляду від очей Гаррі. Патронус торкнувся пальцями її шиї, на мить прикрив очі. Те місце, де відчувався дотик Гаррі. запульсувало теплом, і далі, мов током, усе тіло наповнилося жаром та силою. Подих Герміони перехопило від якоїсь магічної ейфорії, розум затуманило легкістю, а за нею ясністю і уривком якихось спогадів, пов’язаних з Гаррі. 

— Король Лір! — видихнула вона, посміхаючись. 

— Хто? — з усмішкою перепитав він, коли прибрав руку від шиї дівчини. 

Вона спробувала перехопити його руку, та лише змазала срібний пил, з якого зітканий Гаррі. 

— Я лише твій, моя пані! — він простягнув до неї руку і їх пальці зустрілися, якимось чином відчуваючи одне одного. 

— Гаррі, -— тихо мовила Герміона, — я шкодую, що не поцілувала тебе! -— Вона опустила очі, бо здавалося, що шалене биття її серця відобразиться у її очах. - Я хотіла цілувати тебе. Рон - це... 

—  Я хочу лише тебе! — Він намагався піймати її погляд, щоб вона побачила в ньому щирість слів. Як сильно калатало його власне серце, що здавалося гулом віддавалося у височінь небес.