Частина 5. Смуток

Наступного дня, на уроці трансфігурації, Герміона намагалася зосередитися на лекції. Не дивлячись на жестикулюючу МакҐонаґалл, що чітко й без краплини роздратування вже втретє пояснювала Фініґану, як важливо бути зосередженим під час промовляння закляття, вона знову і знову поверталася очима до вчительського столу, де вчора вона стояла з Гаррі. Не треба бути мудрагелем, щоб зрозуміти, що патронус закоханий у неї. У голові все ще лунала симфонія його голосу та глибоких, уривчастих подихів, що здавлювали груди від хвилювання та захоплення.

"Це так... чудово відчувати все це всередині"... Якби він тільки знав, як у вас мить її власні почуття, що переповнювали серце, заважали дихати. Таке солодке збентеження від дотиків погляду зелених очей. Ніхто й ніколи на неї так не дивився - прямо, відкрито, з точним розумінням, чого хоче. З ніжністю, але б

ез нав'язливого напору. Зовсім не так, як традиційно дивляться недосвідчені, але нахабні підлітки. Під погляд Гаррі хотілося підставлятися, як кішці, що вигинається, під пестливі пальці господаря. І його гарне обличчя, що було так близько.

Кінчик язика мимоволі окреслив вологою губи, що так бажав пестити Гаррі. Внизу живота приємно залоскотало. Герміона мимоволі вдарила головою, часто заморгала, намагаючись прогнати ілюзію, що вимальовувала інший варіант розвитку подій, якби наважилась піддати почуттю, а не розуму. Захотілося застогнати від досади, з'їхати вниз під стіл і забути про те, що вона найкраща в усьому, приклад для наслідування. Вона зробила глибокий вдих, випрямилася, кинувши погляд на дошку, машинально заскрипіла пером по пергаменту, переписуючи магічне заклинання.

Метушливі думки повернули її в недалеке минуле, продовжуючи завдавати ударів у серце дурним порівнянням. Герміона згадала свій перший поцілунок із Кормаком, а пізніше з Роном. Якщо після МакЛагена її нав'язливо переслідував запах солодкого сиропу від кашлю, то з Роном, незважаючи на захопленість ним і розумінням того, що вона має бажане, дівчина чомусь розхвилювалася. Того вечора Грейнджер змогла зосередитися тільки на пухких губах Рона і його дії вміло заохочувати до поцілунку. Крім того, у цій її дисциплінованості змусила не розслабитися й насолодитися моментом, а зосередитися на хлопців. І це було ще гірше, ніж із Кормаком, той викликав хоч якесь відчуття, а Рон - нічого. Смуток, що здавлював, нагадав те окрилююче відчуття, що виникало при торканні патронуса срібними губами кінчика носа. Якби в неї був другий шанс, чи піддалася б вона спокусі? І не захотіла б більшого від нього? Лише раз. Всього один лише раз.
Обурені очі МакГонаґалл, що вимагали увагу, повернули Ґрейнджер у сьогодення. Дівчина мутним поглядом подивилася на декана.

 –  Я готова, професоре!  –  ніщо не заважає їй залишатися найкращою і мати свої таємниці.

 Після уроку ґрифіндорка підійшла до МакҐонаґалл і перепитала, чи не згадала та, кого їй нагадав патронус, але професорка лише потерла скрині та заперечливо похітала голову, наче ці роздуми завдавали їй болю.

***
Залишок дня Герміона провела в бібліотеці за підручниками. На подругу, яка виправдувалася і вибачалася, дівчина не сердилася. Зрештою все обійшлося, але те, як Гаррі та Джині змогли вийти з Виручай-кімнати, вона обговорить із патронусом.

Неприємність цього дня надав професор Снейп. Сьогодні він здавався особливо похмурим, вимогливим і дратівливим. Склалося враження, що він провів безсонну ніч у яку боротьбу й тепер особливо дув обурено карканого ворона. Темна мантія, як неспокійні води, здіймалася вгору слідом за різкими рухами рук. За кожну помилку він вираховував з кожного учня по десять балів, і до кінця уроку із Захисту від темних мистецтв навіть Герміона почувалася дурною, невмілою і пригніченою. Сердитися на декана Слізеріна вона не могла, адже всі причіпки Снейпа були більш ніж обґрунтованими. І коли, покинувши кабінет Снейпа, однокурсники не посоромилися вилаяти професора, Ґрейнджер не стримала пориву пожежувати, уточнивши, чи розуміють вони взагалі, з якого уроку вийшли, і що в подальшому прогалини в знаннях із цього предмета можуть коштувати комусь життя?

Ближче до закриття бібліотеки, коли майже нікого не залишилося, до неї підсів Забіни. Рука ковзнула в кишеню, туди, де був флакон із кров'ю патронуса. Герміона знала, що слізеринець прийшов саме за цим.

 –  Добрий вечір, Ґрейнджер,  –  стримано привітався Забіні.  –  Усе вийшло? –  він нахилився ближче до неї, чорні очі заблищали непідробним інтересом.

Не відриваючись від підручника, вона стиснула флакончик, що здався намагніченим і таким особистим, наче це її власна кров. Юній відьмі всім серцем не хотілося розлучатися з частинкою Гаррі. Важкою рукою вона все ж віддала слізеринцеві обіцяне. Угода є угода. Тим паче оживити Гаррі вийшло саме завдяки підпільній справі Забіни.

 – Ґрейнджер, поважаю розумних людей, у яких у голові завжди вірять думки,  –  не кривлячи душею, промовив Блейз, розглядаючи флакончик.

–  Я теж,  – Герміона підняла на його очі. У роті пересохло. Її охопив раптовий напад паніки, їй катастрофічно не вистачало патронуса.  –  Ти відповіси мені, якщо я запитую, для чого вона тобі?

Забіни вперше числами в стіл і, задумавшись, почухав підборидя.

–  Спочатку проведу дослідження, чи справді ця кров така особлива, як я думаю, а потім, можливо, й відповім на твоє запитання, Ґрейнджер.

Герміона скорчила гримасу, уїдливо подумавши, що ожилий патронус - це ж у порядку речей. Очі впились в долоню Забіні, в якій він тримав флакон. Дуже небезпечно віддавати кров чужинцеві. Ви заспокоювали лишений внутрішній голос, що підказував - розумний патронус сам погодився на це.

–  Якщо буде, що відповідати, –  усміхнувся Блейз і піднявся з-за столу. Лише на секунду затримавшись, він нахилився до неї. - Нікому не говори про те, що ти мені дала. Раптом інший знову щось обміняти в мене.

Нічого не відповівши, Герміона знову втупилася в підручник. Вона стиснула руку в кулак. Також із такою дрібницею, як флакон із кров'ю Гаррі, виявилося не так легко розлучитися. Настрій різко впав, ніби всю радість поглинув дементор. Вона навіть не була впевнена, що змогла б випустити патронуса за такого занепаду сил.