Частина 4. Я тебе знаю?

Патронус увійшов до кабінету трансфігурації слідом за професоркою і коли побачив те, як той був обставлений, припустив, що, імовірніше, декан Гриффіндора жінка педантична, сувора і вимоглива не тільки до себе, а й до оточуючих.

Скупий, аскетичний інтер'єр не давав змоги учням відволікатися від лекції: жодних стелажів, статуй чи ліпнини, які з цікавістю можна роздивлятися. Усю увагу поглинав дерев’яний робочий стіл МакҐонаґалл і розміщені з боків високі, списані формулами, схемами і заклинаннями дві шкільні дошки.

Кілька хвилин МакҐонаґалл нічого не говорила, тільки хмикала й часто зітхала, перебираючи всі можливі пояснення патронуса, який стояв перед нею у людській подобі парубка, і запитання, що тривожитло серце, кого ж він їй нагадує. Пам’ять, вже давно не молодої жінки, вперто запевняла, що та напевно бачила цього юнака. Серед тьмяної сірості спогаду ці сяючі зелені очі відкарбувалися у потоку минулого.

Гаррі переживав за Герміону, він не міг уявити, чим для неї обернеться їхній експеримент. Бачачи, як професорка постукувала пальцями по столу, він зрозумів, що чаклунка теж занепокоєна, проте глибоко занурена у свої тривожні думки. За весь час Гаррі не зронив жодного слова, тільки, як зазвичай, безпристрасно дозволяв розглядати себе. Хлопець сподівався, що жінка заговорить першою, адже з його боку було б зухвалістю звернутися до декана. Це для Герміони патронус був другом, а хто він для таких чарівників, як МакҐонаґалл? Послушник. Захисник. Істота.

Щойно професорка все ж таки вирішила завести з Гаррі розмову, двері до кабінету відчинилися, і патронус побачив, як поспіхом увійшов згорблений літній маг, і Герміона, яка покірно йшла слідом. Гаррі встиг помітити, що двері за ними зачинив високий чорнявий чоловік, який разом із Джині залишився зовні.

Заклавши руки за спину, старий, але повний гідності чарівник, не дивлячись під ноги, стрімко йшов до Гаррі. Густа довга борода від швидкої ходьби збилася набік. Навчений життям погляд не дозволяв патронусу відвести насторожених очей. Гаррі зрозумів: людина, що зупинилася перед ним, — директор Гоґвортсу Альбус Дамблдор, і тепер, бачачи мага зблизька, єдине, що спадало на думку патронусу, щоб охарактеризувати чарівника — потайний і непроникний.

— Мінерво, — професори обмінялися ввічливими кивками, — це і є втілений патронус міс Ґрейнджер? Через нього такий переполох влаштувала міс Візлі? — спокійно запитав Дамблдор.

На уроках трансфігурації Герміона завжди була зібраною і зосередженою, але зараз їй здавалося, що тіло туго стягнули мотузками, а її голова набита ватою, і, запитай директор її про щось, вона, як Рон, безглуздо відкриватиме рота й кліпати очима. Кинувши головою, Ґрейнджер скинула з себе невластивий їй страх перед відповідальністю. Вона переглянулася з Гаррі. Хлопець стояв, зібраний і незворушний. Герміона знала цей рішучий, вольовий погляд: патронус готувався виконувати свій природний обов’язок — захищати її. Чомусь це підбадьорило і дало змогу, нарешті, вузлу внутрішнього напруження розв’язатися.Ґрифіндорка усвідомила — хай там що, головне, вони не позбавлять її патронуса, а єдина помилка — не привід для виключення. Навіть якщо її і виженуть зі школи, ніхто не посміє відібрати у неї Гаррі.

— Розповідайте, міс, — попросив директор.

***

— Дамблдор, — протягнула ім’я директора МакҐонаґал, — мені здалося, що я вже бачила обличчя патронуса міс Ґрейнджер. От тільки не можу згадати, де.

Очі, що майже втратили блакитний відтінок, безперестанку блукали по обличчю хлопця. Директор із незворушно вдивлявся в Гаррі, слухаючи коротку розповідь Грейнджер. Дамблдора не просто вражав патронус, що стояв перед ним, а й те, яку витримку і гідність той мав. Щойно йому доповіли про те, що сталося, він одразу ж попрямував до кабінету Мінерви. За своє довге життя він багато чого побачив, справедливо вважав себе одним із наймайстерніших магів, адже знав набагато більше за інших і експериментував над тим, що іншому б здалося божевіллям, бо становить небезпеку. Але таке… Як виявилося, в його школі є талановита, смілива і сильна чарівниця — Герміона Ґрейнджер, яка не тільки мала тілесного патронуса, а й зуміла його оживити. Як до цього ставитися, він поки що не міг визначитися, у старому магу воскресли відчуття страху й тривоги. Багаторічний досвід підказував, що Грейнджер та її патронуса варто тримати не тільки на виду, а й під чуйним невидимим контролем.

— Складно це визнавати, Мінерво, але я розгублений, — зітхаючи, він розвів руками. МакҐонаґалл уважно подивилася на директора, ніяк не коментуючи його. Дамблдор перевів спокійний погляд на Герміону. — Я це вже раніше обговорював із професором: я ніколи не чув про те, щоб у будь-кого коли-небудь був тілесний патронус. Тепер, коли ви оживили свого, міс Грейнджер, я вивчу це питання детальніше і пізніше відповім на всі ваші запитання.

— Я буду вам вдячна. Професоре… — Герміона застрягла на півслові, розмірковуючи над тим, чи слід розповісти професорові, що Гаррі було вбито, а його вбивця перебуває в Гоґвортсі. — Гаррі… Тут, у Гоґвортсі…

— Так, міс Ґрейнджер?

— Професор шокований, Герміона. Чергове повторення наших виправдань буде недоречним, — він подивився на неї, напевно знаючи, про що вона хотіла розповісти, і тому вочевидь не підтримував її порив розкрити директорові їхню таємницю.

— Наших? — перепитав той і переглянувся з МакҐонаґалл, — ви, шановний пане, мислите! Вражаюче!

МакҐонаґалл тільки повела плечем, не бажаючи висловлюватися при учениці та її патронусі. Гаррі задер підборіддя, ображений зауваженням Дамблдора. Щоб не видати себе і не привертати більшої уваги, він знизав плечима, знаючи, що так роблять невпевнені у своїх словах люди. Нікому, крім Герміони, він не довіряв, і особливо тепер, після того, що сталося, Джині. Гаррі не засуджував її і не відчував неприязні до балакучої, імпульсивної дівчини. Він не хотів, щоб Візлі випадково заподіяла шкоду своїй подрузі. Якимось же чином їй вдалося вивести їх із Виручай-кімнати. Погляд патронуса мимоволі зосередився на бузинній паличці директора, її незвичайній формі.