Частина 3. Людина

Подих. Задушлива надприродна тиша. Присмак відчаю на кінчику язика тільки посилював тиск внутрішнього тагарю провини.

— Пробач, — біль, що злетіла з губ і зірвалася сльозою, змивала залишки нещодавньої радості.

Подих. Частинки іскристих порошинок, що густо заклубилися, спалахнули й засліпили. Герміона примружилася, прикриваючи долонями очі. Запах хвої наповнив легені, відчуття дежавю огорнуло все тіло, проникло у мозок, нагадало про минуле, стерте з пам’яті непрожите життя.

«Я знаю тебе! Не йди, «король Лір»!

Морок відступив, залишаючи присмак смолистого різдвяного аромату.

Срібний пил заклубився, створюючи воронку. Щось витягнуло Гаррі з іншого виміру, що раптово поглинув його. Тисячі іскор миттєво зіткалися у звичну людську форму патронуса, одразу повертаючи тілесну оболонку під дією зілля. Гаррі впав на підлогу. Напружені пальці впилися в тверду підлогу. Затуманений чорним серпанком погляд, шум у вухах, що зводив з розуму, і чийсь грубий голос не давали змоги достукатися до власного розуму, розібрати місце, в якому він перебував.

— Гаррі! — схвильовано вигукнула Герміона, стаючи поруч із ним на коліна, обережно торкнулась його плечей. — Гаррі! Слава Мерліну, ти повернувся! — але полегшення так і не приходило, у голові роїлися думки, що вона десь прорахувалася, створюючи зілля.

Рідний голос, як промінь маяка в темних водах, давав змогу заблукалому розуму повернутися до свідомості, а дівочі руки допомагали тремтячому тілу тягнутися до їхнього тепла, знімаючи напругу.

— Герміона! — помутніння зійшло миттєво, він нарешті виринув із темної глибокої річки розгубленості, вдихнув бажане повітря. Він швидко піднявся на ноги, інстинктивно готовий у будь-яку мить стати на захист своєї володарки. — Герміона! — усе та сама кімната, і вона — по-дитячому дивиться на нього знизу вгору, не приховуючи своїх переживань.

Не роздумуючи, Гаррі простягнув їй руку, як завжди підбадьорюючи посмішкою.

— Усе добре, Герміона, у нас усе вийшло, — він нахилився ближче до неї, ширше розкриваючи долоню. Дівчина лише на секунду стрималася, а потім вклала свою долоню в його.

Так незвично було відчувати його людське тепло, шорсткість чоловічої руки і впевненість, з якою він утримував її. Вона здригнулася, відчувши, як від кінчиків пальців у саме серце вбивається дрібний дріб коротких приємних імпульсів. Як повільно починають горіти щоки. Не в силах впоратися зі збентеженням, Герміона опустила погляд на їхні з'єднані руки.

— У чому справа, моя прекрасна володарко? — пальцем іншої руки він окреслив доріжку від кісточки на її кисті до кісточок пальців, бажаним дотиком. Герміона знову відчула хвилюючі імпульси. Гаррі наблизився, прикриваючи очі, вдихаючи на повні груди повітря. — Знаєш, твій запах, — насолоджуючись улюбленим ароматом, він ласкаво посміхнувся, — японська вишня…

Герміона часто заморгала, не вірячи почутому. На ній не було парфумів, та й вона ними практично не користувалася, здебільшого вибирала дезодоранти без запаху. Але ще з дитинства її дивним чином часто переслідував цей чудовий запах — аромат квіток японської вишні. І вона не розуміла, як Гаррі міг відчувати його.

— Так глибоко всередині, — Гаррі прикклав долоню до серця, — відчував його на будь-якій відстані, а виявляється, будучи людиною, потрібно стояти зовсім поруч, — він підійшов ще ближче, обдавав її скроню своїм подихом, зашепотів, — щоб відчути його ледь вловимий шлейф. — Патронус із насолодою вдихнув «вишню» і відступив, даючи Герміоні свободу від його близькості. — Але ці відчуття… Так добре від цього почуття до тебе! — він стиснув сорочку і посміхнувся, рвано видихаючи. — Шкода, що я не можу зараз злетіти! — його сяючі зелені очі та незручне зізнання наштовхнули її на божевільну здогадку — Гаррі закохується.

«Але я люблю Рона». Дівчина продовжувала тримати Гаррі за руку, відчуваючи як серце швидше заходиться в шаленому ритмі, дедалі більше спалахували жаром щоки. Тепло і те почуття, що дарував Гаррі, ні з чим було порівняти. Думки про Рона випаровувалися швидше, ніж гасли в небі феєрверки під час карнавалу, і це лякало. Лякала та неправильність почуттів до магічного захисника, що зараз наповнювала її серце.

— Божевілля, — мотнула головою Герміона, зніяковіло відводячи погляд убік.

— Щось не так?! — занепокоївся Гаррі, бачачи розгубленість господині.

— Я люблю Рона, — прошепотіла вона кудись убік, але продовжувала втримувти руку Гаррі.

— Я знаю, Герміоно, — криво посміхнувся патронус і відпустив її долоню, — ти говорила. Ти нічого такого не зробила, чого тобі варто було б соромитися, — він говорив правду, відчуваючи після її зізнання те, від чого що хотілося перетворитися на попіл і розвіятися полем.

— Гаррі, ти казав, що вже був людиною і що… — Герміона переступила з ноги на ногу, оглядаючи приміщення, ніби шукаючи якусь підказку, щоб відволіктися від почуття до патронуса.

— Людиною? — перепитав хлопець. Він підняв окуляри й потер перенісся, — у принципі, я не здивований, патронус-людина — це дивина. До того ж я надто багато знаю про Гоґвортс. Але… як? — Гаррі поправив окуляри, розправив плечі і, засунувши руки в кишені, підійшов до каміна. — Виявляється, у мене є таємниці, про які я не пам’ятаю, — задумливо промовив він. — Відчувши жар, що виходить від вогню, патронус нахилився ближче, блаженно підставляючи своє обличчя до джерела тепла.

— Гаррі, обережніше, — спостерігаючи за ним, попередила Герміона. Вона знову насупилася, занепокоєння викликали сказані хлопцем слова. — Ти не пам’ятаєш того, що сказав після перетворення?

— Ні, — він повернувся до неї, уважно вдивляючись у її занепокоєне обличчя, — я випив зілля, прийшов до тями на підлозі… — дівчина хитала головою, розчиняючись у своїх думках. — Розкажи, Герміона, все як є, — зажадав хлопець. — Я був людиною і… — він зковтнув, ніби тільки зараз до нього дійшов сенс сказаного.

— Гаррі, — вона підійшла до нього, співчутливо погладила по передпліччю. Їй не вдавалося приховати від самої себе, що їй подобається торкатися його людського тіла. — Після перетворення ти ніби згадав минуле життя. Ти сказав, що вже був людиною і що відчуваєш… — Герміона вдихнула, на мить замислившись, що в той момент відчував Гаррі, знаючи, що хтось забрав його життя, — відчуваєш свого вбивцю. Тут, у Гоґвортсі.