Частина 3. Людина

Подих. Задушлива надприродна тиша. Присмак відчаю на кінчику язика тільки посилював тиск внутрішнього тагарю провини.

- Пробач, - біль, що злетіла з губ і зірвалася сльозою, змивала залишки нещодавньої радості.
Подих. Частинки іскристих порошинок, що густо заклубилися, спалахнули й засліпили. Герміона примружилася, прикриваючи долонями очі. Запах хвої наповнив легені, відчуття дежавю огорнуло все тіло, проникло у мозок, нагадало про минуле, стерте з пам'яті непрожите життя.

 "Я знаю тебе! Не йди, "король Лір"!

Морок відступив, залишаючи присмак смолистого різдвяного аромату.

Срібний пил заклубився, створюючи воронку. Щось витягнуло Гаррі з іншого виміру, що раптово поглинув його. Тисячі іскор миттєво зіткалися у звичну людську форму патронуса, одразу повертаючи тілесну оболонку під дією зілля. Гаррі впав на підлогу. Напружені пальці впилися в тверду підлогу. Затуманений чорним серпанком погляд, шум у вухах, що зводив з розуму, і чийсь грубий голос не давали змоги достукатися до власного розуму, розібрати місце, в якому він перебував.

- Гаррі! - схвильовано вигукнула Герміона, стаючи поруч із ним на коліна, обережно торкнулась його плечей. - Гаррі! Слава Мерліну, ти повернувся! - але полегшення так і не приходило, у голові роїлися думки, що вона десь прорахувалася, створюючи зілля.

Рідний голос, як промінь маяка в темних водах, давав змогу заблукалому розуму повернутися до свідомості, а дівочі руки допомагали тремтячому тілу тягнутися до їхнього тепла, знімаючи напругу.

 - Герміона! - помутніння зійшло миттєво, він нарешті виринув із темної глибокої річки розгубленості, вдихнув бажане повітря. Він швидко піднявся на ноги, інстинктивно готовий у будь-яку мить стати на захист своєї володарки. - Герміона! - усе та сама кімната, і вона - по-дитячому дивиться на нього знизу вгору, не приховуючи своїх переживань.

Не роздумуючи, Гаррі простягнув їй руку, як завжди підбадьорюючи посмішкою.

- Усе добре, Герміона, у нас усе вийшло, - він нахилився ближче до неї, ширше розкриваючи долоню. Дівчина лише на секунду стрималася, а потім вклала свою долоню в його.

Так незвично було відчувати його людське тепло, шорсткість чоловічої руки і впевненість, з якою він утримував її. Вона здригнулася, відчувши, як від кінчиків пальців у саме серце вбивається дрібний дріб коротких приємних імпульсів. Як повільно починають горіти щоки. Не в силах впоратися зі збентеженням, Герміона опустила погляд на їхні з'єднані руки.

- У чому справа, моя прекрасна володарко? - пальцем іншої руки він окреслив доріжку від кісточки на її кисті до кісточок пальців, бажаним дотиком. Герміона знову відчула хвилюючі імпульси. Гаррі наблизився, прикриваючи очі, вдихаючи на повні груди повітря. - Знаєш, твій запах, - насолоджуючись улюбленим ароматом, він ласкаво посміхнувся, - японська вишня...

Герміона часто заморгала, не вірячи почутому. На ній не було парфумів, та й вона ними практично не користувалася, здебільшого вибирала дезодоранти без запаху. Але ще з дитинства її дивним чином часто переслідував цей чудовий запах - аромат квіток японської вишні. І вона не розуміла, як Гаррі міг відчувати його.

- Так глибоко всередині, - Гаррі прикклав долоню до серця, - відчував його на будь-якій відстані, а виявляється, будучи людиною, потрібно стояти зовсім поруч, - він підійшов ще ближче, обдавав її скроню своїм подихом, зашепотів, - щоб відчути його ледь вловимий шлейф. - Патронус із насолодою вдихнув "вишню" і відступив, даючи Герміоні свободу від його близькості. - Але ці відчуття... Так добре від цього почуття до тебе! - він стиснув сорочку і посміхнувся, рвано видихаючи. - Шкода, що я не можу зараз злетіти! - його сяючі зелені очі та незручне зізнання наштовхнули її на божевільну здогадку - Гаррі закохується.

 "Але я люблю Рона". Дівчина продовжувала тримати Гаррі за руку, відчуваючи як серце швидше заходиться в шаленому ритмі, дедалі більше спалахували жаром щоки. Тепло і те почуття, що дарував Гаррі, ні з чим було порівняти. Думки про Рона випаровувалися швидше, ніж гасли в небі феєрверки під час карнавалу, і це лякало. Лякала та неправильність почуттів до магічного захисника, що зараз наповнювала її серце.

- Божевілля, - мотнула головою Герміона, зніяковіло відводячи погляд убік.

- Щось не так?! - занепокоївся Гаррі, бачачи розгубленість господині.

- Я люблю Рона, - прошепотіла вона кудись убік, але продовжувала втримувти руку Гаррі.

- Я знаю, Герміоно, - криво посміхнувся патронус і відпустив її долоню, - ти говорила. Ти нічого такого не зробила, чого тобі варто було б соромитися, - він говорив правду, відчуваючи після її зізнання те, від чого що хотілося перетворитися на попіл і розвіятися полем.

- Гаррі, ти казав, що вже був людиною і що... - Герміона переступила з ноги на ногу, оглядаючи приміщення, ніби шукаючи якусь підказку, щоб відволіктися від почуття до патронуса.

- Людиною? - перепитав хлопець. Він підняв окуляри й потер перенісся, - у принципі, я не здивований, патронус-людина - це дивина. До того ж я надто багато знаю про Гоґвортс. Але... як? - Гаррі поправив окуляри, розправив плечі і, засунувши руки в кишені, підійшов до каміна. - Виявляється, у мене є таємниці, про які я не пам'ятаю, - задумливо промовив він. - Відчувши жар, що виходить від вогню, патронус нахилився ближче, блаженно підставляючи своє обличчя до джерела тепла.

- Гаррі, обережніше, - спостерігаючи за ним, попередила Герміона. Вона знову насупилася, занепокоєння викликали сказані хлопцем слова. - Ти не пам'ятаєш того, що сказав після перетворення?

- Ні, - він повернувся до неї, уважно вдивляючись у її занепокоєне обличчя, - я випив зілля, прийшов до тями на підлозі... - дівчина  хитала головою, розчиняючись у своїх думках. - Розкажи, Герміона, все як є, - зажадав хлопець. - Я був людиною і... - він зковтнув, ніби тільки зараз до нього дійшов сенс сказаного.