Частина 1. Чеширський кіт

Червоно-золотиста вітальня Ґрифіндора порожня дуже рідко. Кожен може вибрати для себе і своїх друзів зручний, заставлений м’якими меблями куточок, де можна  обговорити важливі події, підготуватися до зайняття або просто попліткувати. У цей пізній вечір Герміона з нетерпінням чекала моменту, коли усі розійдуться по кімнатах і вона зможе нарешті усамітнитися з найближчою для неї істотою – патронусом. Герміона намагалася згадати момент, коли усі її подруги відійшли на другий план і одні плітки змінили інші. Уся школа стояла на вухах, дізнавшись, що у Ґрейнджер тілесний патронус, і лише одна людина була посвячена в таємницю, що Гаррі, саме це ім’я вибрав собі хлопець, розмовляє, мислить і розсудливо міркує. Що важливо, юна чарівниця не сумнівалася у вірності патронуса, йому, на відміну від балакучих однокурсниць, можна було довірити свої таємниці. І зараз їй хотілося поділитися з ним сокровенним, почути думку Гаррі і отримати пораду.

***

– Візлі не підходить тобі, – не кривлячи душею, висловився зітканий зі срібного пилу хлопець.

Сидячи на своєму улюбленому місці, камінній полиці, він вказівним пальцем поправив окуляри на переніссі і подивився в очі дівчини. Хлопцеві абсолютно не заважали підручники гриффіндорців, які безладно нагромаджувалися поруч, і вогонь, що палахкотів під його звисаючими донизу ногами.

– Герміона, – Гаррі подався вперед, спершись ліктями на коліна, – ви різні! Протилежності, може, й притягуються, але дивитися вони повинні в одному напрямку, створювати для життя ті умови, які влаштовують обох. А судячи з твоїх розповідей про Рона, у майбутньому нічого, окрім роздратування і розчарування, ви одне одному не принесете. У вас із Візлі немає нічого спільного! Ну, крім факультету.

Зауваження патронуса вийшло влучним, тому дуже образливим. Герміона набрала побільше повітря в груди, от тільки на противагу словам Гаррі не змогла нічого заперечити, тільки нервово совалася, сидячи на пухнастому бежевому килимі перед каміном.

– О! І твоєї симпатичної рудоволосої подружки, – усміхнувся патронус. – Красива й зухвала! – він не відривав погляду від обличчя господині, із задоволенням смакуючи усі її емоції та почуття.

– Гаррі! – обурилася Герміона. Щось вкололо всередині грудей в словах безтілесного хлопця. Хіба він сміє так відкрито захоплюватися іншою дівчиною? Неприязнь по відношенню до подруги, наче перехожий, що випадково зачепив плечем, вдарила гриффіндорку в саме серце.

– Зачекай-но! – він зістрибнув із камінної полиці, блискучий блідо-блакитний дим шлейфом потягнувся за хлопцем. Гаррі в одну мить перемістився до дівчини, присів навпочіпки і, завмерши за кілька сантиметрів від її обличчя, примружився. – Це що за емоція?! Грейнджер, ти ревнуєш? – на його обличчі розквітла задоволена усмішка, що надавала йому особливого сяйва.

Герміона задихнулася від обурення. Вона вчепилася пальцями в пушнастий килим. Щоки запекло, ніби в них пихнули жаром. Дівчина спробувала зосередитися на очах патронуса, але не витримала пронизливого, спраглого відповіді, погляду. Вона справді ревнувала його, від цього почувалася розгублено, адже ніхто не закохується в того, кого любити протиприродно. Жар повільно обпалив усе тіло, серце закалатало. Герміона не встигла розкрити рота, як Гаррі присунувся ще ближче до неї, торкаючись прозорими губами кінчика носа.

– Не хвилюйся, Герміоно, я тільки твій, – ласкаво посміхнувся він, помічаючи, як червоніють щоки його пані, – ти ж знаєш!

– Згинь, Гаррі! – вона відвернула обличчя, відчуваючи приємне тепло на кінчику носа. – Я люблю Рона!

– Як накажете, моя прекрасна пані! – награно підкоряючись, відповів хлопець. Посмішка зникла так само швидко, як і його радісні емоції. – Повторюй частіше собі ці слова! Навіювання – сильна річ, – віджартувався патронус і, втративши обриси, перетворився на клубок іскристого пилу.

Останнє, що вона бачила, підморгування хлопця і широку лукаву посмішку. Герміона вкотре придушила усмішку, бачачи, як поступово в сутінках розчиняється її патронус.

“Він немов чеширський кіт. І коли-небудь зведе мене з розуму. Я надто звикла до цього нахаби, – фиркнула дівчина. – Якби він був людиною, впевнена, багато дівчат вважали б його привабливим”.

Герміоні лестило, що саме їй дістався такий патронус. Гаррі з’являвся на її поклик не тільки коли був потрібен захист, він якимось чином знав, що саме треба сказати або зробити, щоб заспокоїти або підтримати, і тільки від нього вона не могла приховати своїх емоцій і переживань. Та й просто базікати з ним було цікаво: на диво, він дуже багато знав про школу, магію і маґлів, але звідки хлопець це знав, пояснити не міг або не хотів.

“Я сама прагну до спілкування з ним”, голос всередині прошепотів знущанням. – «Він занадто близький до мене, як для Патронуса. Він як наркотик, який кожен раз, я хочу ще більше і частіше! “

– Це ти? – вигукнула Герміона, не в змозі повірити, що сама вона так думає. Щось знову змусило її щоки почервоніли, а її серце, пришвидшило стук у передчутті чогось прекрасного.

– Як ти дізналася? – приємно прохрипів голос з-за спини.

Герміона обернулася. На вході до вітальні Ґрифіндора стояв Рон — хлопець, якого вона зовсім недавно ревнувала до своєї подруги і заздрила, бачачи  розпухлі від поцілунків губи Лаванди. Вона пройшлася поглядом по високому хлопцю: тепер вона постійно порівнювало його статуру з Гаррі. Очі дівчини зупинилися на широкій долоні Візлі, що тримав вирох зім’ятих сувоїв.

– Рон, – усміхнулася дівчина, – це неможливо пояснити, просто…

– Передчуття? - поцікавився Візлі і, підійшовши до неї, важко опустився на килим поряд.

– Так, – зніяковіла Грейнджер. Вона чекала, що їй відповість патронус. Вона похитала головою, розуміючи, що Гаррі ніколи не з’явиться перед нею за його бажанням. Її охопило збентеження, але, бачачи, як Рон розвертає перед нею сувої, відчула перчинку на піднебінні.

«Рон потребує мене, але не так, як Лаванду».