РОЗДІЛ 25: Лист Гаррі Поттеру

Після подій у підземеллі та лісі Гаррі та Невіл не повели дітей до Директорки. Замість цього вони відвели їх до приватних покоїв Невіла — затишної вітальні, заставленої рідкісними рослинами в горщиках, де пахло сухою шавлією та старою деревиною. Проте затишок був оманливим: вікна вітальні були щільно завішені, а на двері Невіл наклав кілька замикальних заклять, які зараз ледь помітно тріщали, борючись із нестабільністю магічного фону.
Гаррі Поттер зняв свої окуляри і втомлено потер перенісся. Він виглядав не як легендарний герой з підручників історії, а як чоловік, на чиїх плечах тримається світ, що починає тріщати по швах.
— Сідайте, — тихо сказав він.
Албус, Скорпіус, Роуз та Аліса опустилися на м’які крісла. Аліса мимоволі потягнулася до маленької квітки на підвіконні, але та згорнулася, щойно її пальці наблизилися.
— Ви порушили стільки шкільних правил за одну ніч, що в старі часи Мінерва виключила б вас ще до світанку, — почав Гаррі, дивлячись на Албуса. Його голос не був сердитим, він був... розчарованим і водночас повним болю. — Але ми живемо не в «старі часи».
— Тату, ми знайшли хід, — почав Албус, його голос тремтів від напруги. — Він був там завжди, прямо під кабінетом зіллеваріння. І Фіренц... він сказав, що магія не зникає, її крадуть. Це Сайлас Вейн, так?
Гаррі зітхнув і дістав із внутрішньої кишені мантії конверт. Він був зроблений із важкого, темного пергаменту, а замість печатки на ньому був випалений символ: вертикальна лінія, перекреслена трьома колами, що зменшувалися.
— Це лист, який я отримав вчора ввечері в Міністерстві, — сказав Гаррі, кладучи конверт на стіл. — Він адресований особисто мені від Сайласа Вейна.
Роуз подалася вперед, її очі заблищали від цікавості. — Що він пише?
— Він пише про очищення, — Гаррі глянув на Невіла, який стояв біля каміна, похмуро дивлячись на вогонь. — Вейн стверджує, що магія — це живий організм, який захворів через те, що ми дозволили йому «розчинитися» у занадто великій кількості людей. Він називає нас «марнотратниками». За його словами, кожне побутове закляття, кожне світло палички, кожна магічна іграшка Рона — це крапля крові, яку ми виціджуємо з серця світу.
— Це ж маячня! — вигукнув Скорпіус. — Магія існувала завжди, вона самовідновлювана!
— Вейн вважає інакше, — продовжив Гаррі. — Він знайшов стародавні тексти Невимовців, які стверджують, що джерело магії має межу. І він вирішив стати тим, хто встановить «справедливий розподіл». Його орден «Чистої Магії» вже має своїх людей у кожному відділі Міністерства. Навіть серед аврорів.
— Тому ви не можете довіряти офіційним розслідуванням, — здогадалася Роуз.
— Саме так, — підтвердив Гаррі. — Вейн почав перекривати лей-лінії. Це як тромби в артеріях. Гоґвортс — найбільший вузол магії в Європі. Якщо він згасне, весь магічний світ Британії просто... вимкнеться. Ми станемо звичайними людьми за одну ніч.
Албус дивився на свого батька. Він бачив шрам у формі блискавки, який колись був символом перемоги над найвеличнішим темним магом. Але зараз цей шрам здавався просто старою відмітиною на шкірі втомленої людини.
— Ти боїшся, тату? — запитав Албус.
Гаррі підійшов до сина і поклав руку йому на плече. — Я боюся за вас, Ал. Коли я був у твоєму віці, я боровся проти людини, яка хотіла влади. Вейн не хоче влади в класичному розумінні. Він хоче бути богом нового світу, де магія — це привілей для обраних. І він почав з того, що отруїв «Вічноцвіт» Невіла. Він знає, що Аліса бачить нитки. Він знає, що ти, Албусе, маєш хист до зіллеваріння, який може виявити його отруту.
Албус відчув, як на нього навалюється неймовірний тягар. Він не був «Золотим хлопчиком». Він не грав у квідич, він не був душею компанії. Він був слизеринцем, який почувався чужим у власному домі. І тепер батько каже, що він — частина якогось великого протистояння.
— Я не ти, тату, — прошепотіла Албус. — Я не зможу перемогти армію коренів своєю паличкою. Вона навіть «Лумос» сьогодні видавала через раз.
— Саме тому ти на Слизерині, — несподівано сказав Невіл, відходячи від каміна. — Бо тобі знадобиться хитрість, терпіння і вміння знаходити шляхи там, де інші бачать стіни. Твій батько перемагав силою духу, але цю війну не виграти лобовою атакою.
Невіл підійшов до Аліси. — Алісо, те, що ти бачиш... ці чорні корені. Це не тільки загроза. Це карта. Якщо ти зможеш відстежити, звідки вони ростуть, ми зможемо знайти джерело отруєння.
— Вони ростуть звідусіль, тату, — тихо відповіла Аліса. — Але головний нерв... він під Забороненим лісом. Там, де був Фіренц.
Гаррі знову взяв лист зі столу. — Вейн дав мені вибір. Я маю видати йому «Серце Лісу», і тоді він обіцяє залишити Гоґвортс у спокої як «заповідник для обраних». Якщо ні — замок почне руйнуватися фізично.
— Ви не віддасте його, — сказала Роуз.
— Звісно, ні, — твердо відповів Гаррі. — Але Міністерство тисне на мене. Вони хочуть переговорів. Герміона намагається стримати паніку, але люди на вулицях уже бачать, як зникають чарівні ліхтарі.
Гаррі подивився на четвірку друзів. — Я розповідаю вам це не для того, щоб ви стали героями. Я розповідаю це, щоб ви були обережними. Скорпіусе, твій батько допомагає мені з фінансуванням приватної мережі зв'язку, незалежної від Міністерства. Драко знає про Вейна більше, ніж каже. Будьте поруч один з одним.
Він зробив паузу, дивлячись Албусу прямо в очі. — Албусе... я знаю, що тобі важко бути «сином Гаррі Поттера». Але зараз мені не потрібен герой. Мені потрібен син, який залишиться живим. Обіцяй мені, що ви не підете більше в ті підземелля без нас.
Албус завагався. Він відчув у кишені тепло від маленького флакона, куди він встиг зібрати трохи пилу з чорного кореня. — Обіцяю, — збрехав він, і це була перша справжня слизеринська брехня в його житті, сказана заради порятунку того, що він любив.
Коли Гаррі та Невіл нарешті вивели їх із вітальні, щоб аврори, які чергували в коридорах, могли супроводити їх до спалень, Албус зупинився на мить біля вікна. Над лісом знову спалахнуло синє сяйво.
— Він не обіцяв не шукати антидот, — шепнув Скорпіус, який помітив погляд Албуса. — Ми знайдемо його, Скорпі. Навіть якщо магія зникне зовсім.
Тієї ночі Албусу наснився сон. Він бачив свого батька, що стоїть посеред поля попелу, а його паличка розсипається в руках. А поруч стояв він сам, Албус, і тримав у руках маленьку зелену гілочку, яка світилася сама по собі.