РОЗДІЛ 23: Урок зіллеваріння

Підземелля Гоґвортсу завжди були холодними, але сьогодні вони здавалися справжнім склепом. Стіни, вкриті віковим мохом та вологою, тепер виділяли дивний, ледь відчутний запах озону та паленої гуми — ознаки того, що магія навколо замку буквально «коротить».

Слизеринці та рейвенкловці зібралися перед кабінетом зіллеваріння. Албус стояв поруч зі Скорпіусом, міцно стискаючи свою сумку. Всередині, загорнутий у кілька шарів пергаменту, лежав маленький, гострий, як скло, уламок чорного кореня. Він потайки підібрав його в теплиці, коли батько Аліси відволікся на боротьбу з іншими відростками. Уламок пульсував слабким, мертвотним світлом, яке Албус відчував навіть крізь тканину сумки.

— Ти з глузду з’їхав, — прошепотів Скорпіус, помітивши, як Албус раз у раз торкається сумки. — Якщо Слизнорт або Макґонеґел дізнаються, що ти притягнув сюди частину того... паразита, нас виключать ще до першого квідичного матчу.

— Скорпіусе, магія помирає, — відповів Албус, його очі горіли відчаєм та рішучістю. — Мій батько — Гаррі Поттер, він чекає, що я буду героєм. Твій батько сподівається, що ти відновиш ім’я Малфоїв. А я просто хочу, щоб у нас був дім, який не розвалюється. Якщо я зможу знайти склад цієї речовини, ми зробимо антидот.

Двері кабінету з гуркотом відчинилися. Професор Горацій Слизнорт, який попри свій вік все ще викладав (хоча й постійно скаржився на ревматизм), жестом запросив їх усередину. Проте сьогодні він не виглядав таким життєрадісним, як зазвичай. Його знамениті вуса звисали, а очі постійно бігали по кутках класу.

— Заходьте, заходьте... Швидше. У нас мало часу, поки... — він заткнувся, не договоривши, — поки котли ще тримають температуру.

Клас був заставлений десятками котлів, але замість приємних ароматів зілля, тут пахло кислим молоком і залізом.

— Сьогодні ми вивчатимемо «Настій магічного балансу», — почав Слизнорт, важко сідаючи у своє крісло. — За нормальних обставин це зілля третього курсу. Але Директорка наполягла... Нам потрібно щось, що допоможе стабілізувати ваші палички. Магія стала... примхливою.

Роуз Візлі вже відкрила підручник і почала ідеально нарізати коріння валеріани. Аліса Лонґботтом, що сиділа поруч, не рухалася. Вона дивилася на свій котел.

— Він не закипить, Роуз, — тихо сказала Аліса. — Вогонь знизу... він не справжній.

— Що ти маєш на увазі? — Роуз нахмурилася. — Синій вогонь під котлом — це стандартне нагрівальне закляття.

— Він не гріє, — Аліса простягнула руку над полум’ям. — Магія віддає світло, але не віддає силу. Це як малюнок вогню, а не сам вогонь.

Албус зрозумів, що це його шанс. Поки Слизнорт відволікся, намагаючись допомогти одному зі студентів, чий котел почав випускати фіолетовий дим, Албус дістав свій уламок чорного кореня.

— Що ти робиш? — Скорпіус зблід.

— Якщо це зілля має стабілізувати магію, то чорний корінь — це його антипод. Якщо я змішаю їх у правильній пропорції, я зможу виділити чисту енергію, — Албус почав швидко додавати інгредієнти, відхиляючись від інструкції підручника. Він додав товчену зміїну шкіру, екстракт полину і, нарешті, обережно опустив чорний уламок у свій котел.

Щойно корінь торкнувся рідини, зілля з прозорого стало вугільно-чорним. Воно почало вібрувати. Гул, який вони чули під кухнями, раптом став гучнішим, наче котел Албуса став антеною, що приймає сигнал з глибин землі.

— Албусе, зупинись! — Роуз підхопилася, помітивши, що котел її двоюрідного брата почав підстрибувати на столі. — Ти порушуєш третій закон Голпалота! Реакція буде неконтрольованою!

— Я бачу нитки! — вигукнула Аліса, підбігаючи до столу хлопців. — Чорні нитки! Вони тягнуться до твого котла, Албусе! Вони п’ють його!

Весь клас завмер. Слизнорт, побачивши чорний дим, що почав підніматися над котлом Поттера, кинувся вперед, розмахуючи паличкою.
— Містере Поттер! Негайно відійдіть! Evanesco!

Він змахнув паличкою, щоб знищити вміст котла, але сталося непередбачуване. Замість того, щоб зникнути, зілля всмоктало закляття Слизнорта. Котел розжарився до білого кольору.

— Всім на підлогу! — крикнув Скорпіус, хапаючи Албуса за мантію і валячи його на землю.

Пролунав вибух. Але це не був звичайний гучний звук. Це був «тихий вибух» — хвиля чистої гравітаційної сили, яка вибила всі шибки в кабінеті й розкидала важкі столи, наче вони були з паперу. Учнів відкинуло до стін.

Коли дим почав розсіюватися, підземелля наповнилося запахом стародавнього пилу та сирості. На місці, де стояв стіл Албуса та Скорпіуса, тепер зяяла величезна діра в підлозі. Вибух не просто зруйнував стіл — він пробив стародавню кладку, яку не чіпали сотні років.

Слизнорт лежав біля стіни, важко дихаючи.
— Мої запаси... мої колекційні вина... — прокволив він, але швидко замовк, побачивши, що відкрилося під підлогою.

Албус підняв голову. Його обличчя було в сажі, але очі світилися тріумфом.
— Ви бачите це?

Діти підійшли до краю провалу. Під кабінетом зіллеваріння відкрився хід — вузькі сходи, вирубані прямо в скелі, на якій стояв Гоґвортс. Сходи йшли глибоко вниз, у суцільну темряву. Але найдивнішим було те, що стіни цього ходу були вкриті тими самими чорними коренями, які тепер не рухалися, а наче застигли, утворюючи щось на зразок перил.

— Це хід до фундаменту, — прошепотіла Роуз. — Про нього немає згадок на жодній карті. Навіть у моєї мами в «Історії Гоґвортсу» цього немає.

— Бо це не частина школи, — Аліса вказала паличкою (яка тепер знову засвітилася, на диво яскраво) вниз. — Це частина скелі. Магія тут інша. Вона стара... старіша за засновників.

З глибини ходу повільно піднімався той самий «Глухий Шум», але тепер він супроводжувався слабким синім сяйвом.

— Ми маємо спуститися, — сказав Албус.

— Ти здурів? — Скорпіус подивився на Слизнорта, який намагався встати. — Нас зараз заарештують!

— Слизнорт у шоці, він нічого не зробить ще кілька хвилин, — Албус уже перекидав ногу через край провалу. — Якщо ми не дізнаємося, що там, ці корені просто з’їдять нас уві сні. Скорпіусе, ти казав, що хочеш відновити ім’я Малфоїв. Роуз, ти хочеш знати все. Алісо... ти вже там, чи не так?