РОЗДІЛ 22: Перша лекція Гербології

Ранок у Гоґвортсі не приніс полегшення. Коли першокурсники спустилися до Великої зали на сніданок, вони виявили, що стіл Ґрифіндору майже порожній — зникнення Майже-Безголового Ніка налякало факультет хоробрих найбільше. На місці, де зазвичай сидів привид, тепер зяяла пустка, а повітря там здавалося густішим, наче застиглий желатин.

Аліса Лонґботтом майже не торкнулася свого гарбузового пирога. Вона дивилася на стіни. Для інших це були просто старі кам’яні брили, але Аліса бачила «срібні нитки» — магічну мережу замку. Сьогодні ці нитки виглядали пошматованими. Вони більше не пульсували м’яким світлом; вони були тьмяними, а подекуди — почорнілими, наче обвуглений ґніт свічки.

— Твій батько виглядає так, ніби він не спав з часів Битви за Гоґвортс, — тихо зауважив Албус, кивнувши в бік викладацького столу.

Невіл справді виглядав виснаженим. Його мантія була заляпана свіжою землею, а під очима залягли глибокі тіні. Він щось напружено обговорював із професором Спраут, яка, попри свій поважний вік, повернулася до школи як консультантка. Обидва гербологи виглядали так, ніби готувалися до облоги, а не до уроків.

— Він був у теплицях всю ніч, — прошепотіла Аліса. — Я чула, як мама вчора ввечері кликала його через камін. Він сказав їй, що «земля відмовляється приймати насіння».

Після сніданку першокурсники Рейвенклову та Слизерину попрямували до теплиць. Шлях пролягав через внутрішній дворик, де зазвичай росли чарівні квіти, що змінювали колір залежно від настрою перехожих. Тепер вони були сірими й сухими, хоча вчора ще квітнули.

— Дивіться на ліс, — Роуз Візлі зупинилася, вказуючи на Заборонений ліс. — Він... він наче відступає.

Це було правдою. Межа лісу, яка раніше підходила майже до самих теплиць, тепер здавалася далі. Дерева виглядали згорбленими, а туман, що виповзав з-під їхніх коріння, був неприродно густим і нерухомим.

— Магія — це не тільки закляття, Роуз, — сказав Скорпіус, поправляючи сумку з книгами. — Це екосистема. Якщо витягнути один елемент, все інше почне сипатися. Мій батько каже, що Гоґвортс стоїть на перетині лей-ліній. Якщо ці лінії пересохнуть, замок перетвориться на звичайну руїну за лічені місяці.

Вони підійшли до Теплиці №3. Невіл уже чекав їх там. Він намагався посміхнутися, але це була лише тінь його звичної добродушної посмішки.

— Ласкаво просимо, першокурсники, — почав він, стаючи за довгий дерев’яний стіл, заставлений горщиками. — Сьогодні ми мали б вивчати Верескливі Папороті, але плани змінилися. Магія — це жива сила, і зараз вона переживає... період трансформації. Тому сьогодні ми зосередимося на тому, як відчувати життя в рослинах без допомоги паличок.

По класу пройшов шепіт. Гербологія без магії? Це звучало як звичайне маґлівське садівництво.

— Перед вами — Vigilant Vines (Чуйні Ліани), — продовжив Невіл, вказуючи на маленькі горщики з блідо-зеленими паростками. — Зазвичай вони реагують на магічну ауру чарівника. Якщо ви щасливі — вони розквітають. Якщо ви чаклуєте поруч — вони тягнуться до вашої палички. Ваше завдання — спробувати налагодити з ними зв’язок.

Албус простягнув руку до своєї ліани. Рослина була в’ялою. Він спробував зосередитися, уявити тепло магії в своїх жилах, але ліана навіть не поворухнулася.

— Вона мертва, професоре, — розчаровано сказав один зі слизеринців.

— Вона не мертва, містере Вейн, — м’яко виправив його Невіл. (Це був Лео Вейн, племінник того самого Сайласа Вейна, але діти про це ще не знали). — Вона просто... спить. Вона боїться прокидатися у світі, де повітря стало таким холодним.

Аліса не стала чекати інструкцій. Вона заплющила очі. Для неї світ навколо перетворився на мережу вібрацій. Вона «бачила» ліану не як рослину, а як маленьку, ледь помітну іскру, затиснуту в лещата темряви. Аліса відчула, що під підлогою теплиці щось не так. Срібні нитки, які мали б підживлювати коріння, були перерізані. Замість них крізь землю проростало щось інше — чорні, гострі, як голки, відростки.

— Тату... — прошепотіла вона, забувши, що знаходиться на уроці. — Вони знизу. Вони п'ють її.

Невіл миттєво опинився поруч. Його обличчя зблідло ще дужче.
— Що ти бачиш, Алісо?

— Чорні корені. Вони не належать рослинам. Вони... кам’яні. Вони присмокталися до ліан і висмоктують з них світло.

Невіл дістав паличку і прошепотів складне закляття виявлення. На мить повітря над горщиком Аліси здригнулося, і всі побачили те, про що вона говорила: тонка чорна нитка, схожа на вену, тяглася від коріння ліани вниз, крізь дно горщика, прямо в землю теплиці.

Раптом ліана в горщику Аліси почала стрімко чорніти. Це не було звичайне в'янення. Вона буквально перетворювалася на вугілля на очах у всього класу. Рослина видала тонкий, ледь чутний звук, схожий на останній подих, і розсипалася попелом.

— Всім назад! — гаркнув Невіл, відштовхуючи Алісу та Албуса від столу.

Земля під центральним стелажем почала тріскатися. Звідти, як щупальця величезного підземного монстра, вирвалися ті самі чорні корені. Вони були вкриті гострими шипами, а з їхніх кінчиків капала густа, темна рідина, що диміла на підлозі, роз’їдаючи камінь.

— Це... це не рослини, — прошепотів Скорпіус, відступаючи до виходу. — Це магічний паразит! Erosio Magica! Я читав про це в «Заборонених Флорах»! Він з'являється там, де магія помирає, і прискорює процес!

Невіл дістав паличку. Його рухи були чіткими, професійними.
— Incendio! — вигукнув він.
Струмінь вогню вирвався з його палички, але щойно полум’я торкнулося чорних коренів, воно просто... згасло. Корені всмоктали вогонь, наче він був для них ласощами. Вони стали більшими, почали розширюватися, заповнюючи простір теплиці.

— Магія їх тільки годує! — закричала Роуз. — Професоре, не використовуйте закляття!

Невіл швидко зорієнтувався. Він відкинув паличку вбік — вчинок, який шокував першокурсників — і схопив важку сокиру для обрізки магічних дерев, що висіла на стіні.
— Всі виходьте! Швидко! Скликайте старост! Албусе, біжи до Директорки!