РОЗДІЛ 19: Експрес без магії

Червоний «Гоґвортс-Експрес» мчав на північ, розрізаючи густий туман, що оповив англійські низини. Всередині потяга панував звичний гамір: учні обмінювалися картками від шоколадних жаб, обговорювали літні канікули та нові мітли. Але в купе, де зібралися наші герої, панувала незвична тиша.

Аліса Лонґботтом сиділа біля вікна, притиснувши лоба до холодного скла. Вона не дивилася на краєвиди. Її очі були розфокусовані, вона спостерігала за тим, що називала «пульсом поїзда». Уздовж стін купе тяглися тонкі, ледь помітні сріблясті лінії магії, які живили лампи та систему опалення. Але сьогодні ці лінії були переривчастими, вони смикалися, як нитки під напругою.

Навпроти неї сидів Албус Поттер. Він тримав у руках стару книгу зіллеваріння, що належала колись його батькові, але не перегортав сторінок. Поруч із ним примостився Скорпіус Малфой. Він виглядав так, ніби хотів розчинитися в оббивці сидіння.

— Мій батько каже, що цього року в бібліотеці Гоґвортсу відкриють закриту секцію з магічної теорії, — тихо порушив мовчанку Скорпіус. — Він вважає, що нам усім треба знати більше про те, як працюють джерела... на випадок, якщо вони перестануть працювати зовсім.

— Ти справді віриш, що магія може просто... скінчитися? — запитала Роуз Візлі, яка щойно зайшла в купе, несучи стос пергаментів. Вона сіла поруч з Алісою, поправивши свій ідеально відпрасований комірець. — Це нелогічно. Магія — це фундаментальна сила, як гравітація.

— Гравітація не потребує підживлення, Роуз, — заперечив Албус. — А палички — так.

Раптом потяг здригнувся. Це не було звичне похитування на рейках. Це був різкий, скреготливий удар, наче поїзд врізався в невидиму стіну з вати. Лампи в купе спалахнули яскраво-білим світлом, а потім з тріском згасли.

Потяг почав стрімко сповільнюватися. З коридору почулися крики першокурсників та тупіт ніг старост.

— Що сталося? — вигукнув Албус, вихоплюючи паличку. — Лумос!

Нічого. На кінчику палички не з'явилося навіть іскри.

— Лумос! — повторила Роуз, її голос затремтів. — Лумос Максіма!

Паличка залишалася звичайним шматком дерева. У купе стало настільки темно і холодно, що подих дітей перетворився на білу пару. За вікном туман став чорним, поглинувши денне світло.

— Дивіться на лінії... — прошепотіла Аліса.

Вона бачила те, що було приховано від інших. Сріблясті нитки магії, що обплутували поїзд, раптом почали витікати крізь щілини в підлозі. Вони не просто зникали, вони тікали, наче перелякані змії, всмоктуючись у саму землю під рейками.

— Поїзд помирає, — сказала Аліса. Її голос звучав дивно спокійно, хоча серце калатало в грудях. — Магія йде в землю. Вона не хоче бути тут.

Потяг остаточно зупинився посеред пустельного вересового звалища. Тиша, що настала, була абсолютною і мертвою. Не було чути ні гуркоту двигуна, ні шипіння пари. Навіть птахи за вікном замовкли.

Скорпіус відкрив свою книгу на випадковій сторінці.
— Тут написано... «Коли серцевина світу затремтить, метал стане холодним, а слово — порожнім», — процитував він, підсвічуючи текст маленьким маґлівським ліхтариком, який він, на щастя, прихопив із собою. — Це «Пророцтво згасання». Мій батько вивчав його роки.

— Це просто казки, Малфою! — Роуз намагалася опанувати себе, але її руки тремтіли. — Має бути раціональне пояснення. Може, ми проїжджаємо крізь антимагічну зону?

— Немає таких зон, які могли б зупинити «Гоґвортс-Експрес», Роуз, — тихо сказав Албус. Він підійшов до вікна і спробував його відчинити, але рама не піддавалася.

Раптом у двері купе постукали. Це був Невіл. Він виглядав суворим, у руках він тримав великий скляний ліхтар, у якому замість свічки плавала магічна рослина — Lumen Flora, що випромінювала тьмяне зеленувате світло.

— Професоре Лонґботтом! — з полегшенням вигукнула Роуз. — Що відбувається? Чому палички не працюють?

Невіл швидко окинув поглядом дітей. Його очі затрималися на Скорпіусі, потім на Албусі, і нарешті на доньці.
— Спокійно. Відбувся магічний колапс у двигуні. Магія тимчасово... розсіялася. Це не перший випадок за останні години, але вперше це сталося з потягом.

— Тату, магія не розсіялася, — Аліса підійшла до батька. — Вона пішла в землю. Я бачила нитки. Хтось або щось витягує її звідусіль.

Невіл на мить напружився. Він знав, що Аліса бачить більше за інших, але не хотів лякати дітей ще більше.
— Ми зв'язалися з Міністерством. Герміона вже відправила групу підтримки. Гаррі та аврори будуть тут за кілька хвилин. Вони спробують перезапустити систему вручну.

— Вручну? — Скорпіус підняв голову. — Ви маєте на увазі «Ритуал Древніх»? Для цього потрібно п’ятеро чарівників, які поділяться своєю власною енергією з двигуном.

Невіл здивовано подивився на хлопця.
— Ти добре знаєш теорію, Малфою. Саме так. Гаррі, Рон і ще троє аврорів спробують це зробити. Але до того часу — залишайтеся тут. Не виходьте в коридор. І головне — не намагайтеся чаклувати силовими методами. Ви можете отримати магічний відкат.

Коли Невіл вийшов, тиша знову навалилася на купе.

— Ти бачив його обличчя? — запитав Албус, дивлячись на двері. — Він наляканий так само як і ми. Мій батько... я бачив його на пероні. Він теж знав.

Скорпіус і Роуз переглянулися. Вперше за весь час Роуз не знайшла, що заперечити. Вона сіла поруч із Малфоєм, і той несміливо посунувся, даючи їй більше місця.

— Якщо магія справді зникає, — сказала Роуз, дивлячись на свою паличку, — то хто ми такі без неї? Просто діти в дивних мантіях?

— Ми ті, хто має її повернути, — несподівано твердо сказала Аліса. — Я відчуваю це. Ці нитки... вони не просто зникають. Вони просять про допомогу.

Раптом потяг знову здригнувся. Цього разу звук був іншим — глибокий, резонуючий гул, що йшов від землі. За вікном туман почав розсіюватися, але замість сонячного світла діти побачили, як трава на пустищі навколо рейок стає попелясто-сірою. Магія, що витекла з потяга, випалила все живе навколо.