Розділ 19: Вибір, Який Не Змінити

Велика зала Гоґвортсу сяяла, як ніколи раніше, ніби сама магія розлиття по каменю, склу й золоту. Стеля, зачарована, відображала зоряне небо першого вересня — тисячі зірок мерехтіли над головами першокурсників, мерехтіння яких зливалося з блиском свічок, що гуділи в повітрі без диму. Чотири довгі столи факультетів трималися наповненими: червоно-золотий Ґрифіндор гудів сміхом, синьо-блакитний Рейвенкло шепотів про загадки, жовто-чорний Хаффлпафф обмінювався пирогами, а зелено-срібний Слізерин сидів у гордій тиші, очі блищали, як зміїні. На стіні — банер з гербом Гоґвортсу, під ним — високий стілець, на якому чекав старовинний Сортувальний Капелюх, пошарпаний, зшиттий грубо, але наповнений мудрістю століть. Повітря пахло смаженим м'ясом, гарбузовим соком і чарівною напругою. Для Альбуса Северуса Поттера це був не бенкет. Це був суд. Вибір, який не змінити.

Поїзд прибув до Гоґсміда о п'ятій, під сірим присмерком Шотландії. Альбус, Роуз і Скорпіус просиділи всю дорогу в купе: Роуз зубрила заклинання, бурмочучи "Люмос!" на пальцях, Скорпіус розповідав про руни з маминих книг ("Знаєш, зміїні символи — найдавніші!"), а Альбус мовчав, відчуваючи холодний шепіт у голові: *С-с-самотність... с-с-сила...* Джеймс заскочив раз, кидаючи феєрверки: "Альбі, готуйся до Ґрифіндору — столик зарезервовано!" Але шепіт не вщухав. У кареті, запряженій невидимими скелетними конями (Скорпіус побачив їх, Альбус — ні), вони їхали мовчки. Роуз стискала список: "Ти будеш з нами!" Скорпіус шепотів: "Слізерин — не страшно." Альбус кивав, але серце калатало.

Тепер вони стояли в передбаннику Великої зали — сімдесят першокурсників, тремтячих і блідих, у нових мантіях. Професорка Макґонеґел, висока й сувора в смарагдовій шапці, тримала пергаментний сувій. Її квадратне обличчя не виражало емоцій, але очі за окулярами блищали суворою теплотою. "Коли я назву ваше ім'я, — проголосила вона, — ви підете до стільця, надягнете Капелюха і сядете. Він оголосить факультет." Двері відчинилися, і першокурсники рушили в залу під гучні оплески. Альбус відчув тиск: сотні очей свердлили — старшокурсники, професори, привиди. Джеймс махав з Ґрифіндорського столу: "Альбі! Сюди!" Роуз стиснула його руку: "Ти перший з нас!" Скорпіус кивнув: "Удачі."

Макґонеґел розгорнула сувій. "Аббот, Едвард!" Хлопчик поплентався до стільця, Капелюх заспівав пісню — довгу, ритмічну, про чотири факультети: сміливість Ґрифіндору, мудрість Рейвенкло, вірність Хаффлпаффу, амбіції Слізерину. Зала аплодувала. "Аббот — Хаффлпафф!" Оплески. "Браун, Лора!" — "Рейвенкло!" Роуз шепнула: "Я наступна!" Альбус не чув. Холодний шепіт загудів сильніше: *С-с-силла...*

"Візлі, Роуз!" Роуз випросталася, як солдат, і попрямувала до стільця. Зала загуділа — донька міністра! Капелюх торкнувся її кучерів. Довга пауза. "ГММ... Розум гострий, як бритва... Але серце — сміливе... ҐРИФІНДОР!" Зала вибухнула оплесками. Роуз сяяла, біжала до червоного столу, де Джеймс обійняв її: "Я ж казав!" Альбус посміхнувся — кузина в безпеці. Але його ім'я наближалося.

Імена лунали: Макміллан — Рейвенкло, Нотт — Слізерин (Скорпіус видихнув: "Друг!"), Паркінсон — Хаффлпафф. "Поттер, Альбус Северус!" Зала завмерла. Тиша — густа, як туман. Сотні очей вп’ялися: Гаррі на учительському столі стис плечі, Джинні закусила губу, Рон витріщився, Герміона схрестила пальці. Джеймс крикнув: "Альбі! До нас!" Скорпіус шепнув: "Буде добре." Альбус ступив уперед, ноги ватні. Кожен крок — суд. Не Слізерин. Будь Поттером.

Він сів на стілець. Макґонеґел поклала Капелюх на голову — важкий, теплий, ніби живий. Тканина ковзнула на очі. Темрява. А потім — голос. Голос у голові, хрипкий, мудрий, знайомий з книжок.

"Гмм... Альбус Северус Поттер. Де ми маємо..." Капелюх сміявся тихо. "Син Гаррі... Онук Джеймсів... Ім'я Снейпа — тяжке, правда? Тиск... Страх..."

Альбус стис плечі. Ґрифіндор. Будь ласка, Ґрифіндор.

"Ох, сміливість у тобі — як у батька. Дружба — як у Рона. Розум — як у Герміони. Але... амбіції. Глибокі. Бачу потемки — не зло, а прагнення знати. Знати *все*. Слізерин кличе... Як Снейп. Як Салазар."

Ні! Ґрифіндор! Я хочу з родиною!

"Хочеш? О, так... Бачу бажання сильне. Але дар... Щось старе в тобі шепоче. Холод... Зміїний..." Капелюх завмер. Шепіт? Він чує шепіт? "Цікаво... Дуже цікаво. Ти не простий, хлопче. Але вибір — твій. Хочеш Ґрифіндор? Чи дозволиш долі?"

Серце закалатало. Шепіт у голові загудів: С-с-самотність... с-с-сила... Альбус стис зуби. Ґрифіндор. Я обираю.

Довга пауза. Зала шепотіла. Гаррі схрестив пальці. Роуз стискала кулаки. Джеймс кричав: "Давай, Альбі!" Капелюх раптом вигукнув — голос гучний, різкий, що розірвав тишу:

"СЛІЗЕРИН!"

Зала вибухнула. Шок. Ґрифіндорський стіл замовк — Джеймс витріщився, Роуз зблідла: "Ні..." Хаффлпафф шепотів: "Поттер? У Слізерині?" Рейвенкло гудів. Слізерин вибухнув оплесками — Нотт кричав: "Поттер наш!" Скорпіус сяяв: "Альбус!" Професори: Невіл Лонґботом (голова Ґрифіндору) похитав головою, Луна Лонґботом (за учительським столом) посміхнулася загадково, Слизнорт підморгнув: "Мій хлопець!" Гаррі сидів нерухомо, очі повні шоку, але повільно кивнув — пишається. Джинні витерла сльозу, шепочучи: "Мій хлопчик."

Альбус зірвав Капелюх, ноги тремтіли. Слізерин. Слізерин. Він поплентався до столу під оплески. Скорпіус обійняв: "Ласкаво! Ми разом!" Нотт потис руку: "Легенда!" Старшокурсники плескали: "Поттер у Слізерині! Історія!" Альбус сів, голова гуділа. Шепіт вщух — на мить. Я обрав? Чи доля?

Бенкет почався: індичка, пироги, гарбуз. Роуз махала з Ґрифіндору, очі сумні. Джеймс дивився здивовано, але підморгнув. Гаррі підвів келих здалеку. Альбус їв механічно, холодний шепіт повертався: С-с-секрет... Скорпіус шепотів: "Класно, правда? Але серце стискалося. Вибір зроблено. Не змінити. Тягар імені став тягарем змії.