Розділ 18: Платформа 9¾

Платформа 9¾ пульсувала життям, наче гігантський організм, наповнений магією та хаосом. Червоний паротяг Гоґвортс-Експресу, блискучий і величезний, ніби драконяча луска під сонцем, пихкав густим білим паром, що змішувався з запахами свіжих булочок, вугілля, совиного посліду та солодощів із візка. Повітря гуділо від дитячих криків, муркотіння котів у кошиках, уханьня сов і свисту дикунів, що гасали між ногами дорослих. Стіни платформи, заховані чарами від маглів, виблискували магічними вогниками, а над головами гуділи хмари метеликів з "Відьмацьких витівок Візлі", що вибухали веселковими іскрами. Це був дев'ятий місяць у всій своїй славі — день, коли магічний світ відроджувався з новим поколінням. Але для Альбуса Северуса Поттера платформа була не святом, а полем битви, де кожен погляд і шепіт додав ваги до його тягару.

Велика родина Поттерів-Візлі увірвалася на платформу з гучним сміхом, що розрізав гомін, наче закляття. Рон Візлі, велетенський і рудий, як вогняний краб, ніс на плечі величезний плетений кошик, набитий жартівками: вибуховими цукерками, що співали гімни факультетів, самописними перами з сердечками і легальними "напівневидимими" плащами (з позначкою "тільки для ігор"). Його блакитні очі блищали пустотливою енергією, а веснянки сяяли під сонцем. За ним крокувала Герміона Візлі, елегантна в синьому міністерському костюмі з гербом на лацкані, тримаючи під пахвою товсту пачку пергаментів — плани реформ і списки "обов'язкових правил для першокурсників". Її кучеряве волосся було прибране в строгий пучок, але карі очі сяяли гордістю за доньку. Джинні Поттер, з рудим хвостом і спортивною курткою, роздавала обійми всім підряд, її сірі очі блищали сльозами. Гаррі йшов поруч, тримаючи руку Альбуса, його шрам ледь помітно свербів від хвилювання. Джеймс Сіріус уже зник у натовпі, ганяючись за друзями з третього курсу, кричачи: "Хто зі мною на феєрверки?!" Дев'ятирічна Лілі Луна чіплялася за спідницю мами, її косички з Ґрифіндорськими стрічками гойдалися, а блакитно-зелені очі сяяли заздрістю: "А я зможу політати на мітлі наступного року, мамо? Обіцяєш?"

Альбус Северус Поттер ішов позаду всіх, тягнучи за собою важку валізу на коліщатках, що грюкала по бруківці. Його серце калатало в грудях, ніби барабан перед битвою, а в кишені плаща шурхотів зім'ятий лист з Гоґвортсу — слова Макґонеґел про "твій вибір" палали, як незагасимий вогонь. Тиск імені "Северус" не відпускав: з кожним кроком він відчував, як плечі стискаються під невидимою мантіяю. Навколо шепотіли — не просто голоси, а стріли: "О, це ж син Гаррі Поттера!" — "Альбус, правда? Точно в Ґрифіндор!" — "Дивись, який тихий... як Снейп!" Кожен погляд — від першокурсників з широко розплющеними очима до старшокурсників, що пліткували в групках — тиснув, наче черговий камінь на плечах. Альбус опустив голову, ховаючи зелені очі під темним чубом. *Не думай про Слізерин. Будь як тато. Будь героєм.*

— Альбус, друже мій! — Рон гепнув його по спині так сильно, що валізка підстрибнула, а хлопець ледь не впав. Рон простягнув пакетик з райдужними цукерками, його посмішка ширша за платформу. — Тримай "Візлячі феєрверки"! Один шматочок — і весь поїзд у веселці! Але не кидай у Роуз, бо Герміона мене закопає живцем. Ха-ха! Пам'ятаєш, як торік Джеймс запустив їх у купе Макґонеґел? — Рон зареготав, його сміх заглушив свист поїзда.

Альбус змусив себе посміхнутися, ховаючи пакетик у кишеню. Пальці тремтіли.

— Дякую, дядьку Роне. — Його голос був тихим, майже заглушеним гомоном платформи, ніби шепіт привида.

Герміона підійшла наступною, поправляючи кучері Роуз і поправляючи окуляри на носі. Її голос був твердим, як закон, але теплим, як обійми.

— Альбус, пам'ятай мої правила: перші два тижні — орієнтація. Якщо щось незрозуміло — пиши мені одразу совою. І не слухай Джеймса — його "поради" про Слизнорта торік закінчилися вибухом у класі Зілля. — Вона обійняла його міцно, пахнучи пергаментом, чорнилом і лавандовим мильцем — запахом безпеки. — Ти впораєшся, любий. Ти — Поттер.

Роуз Візлі, одинадцятирічна копія Герміони в мініатюрі, схопила Альбуса за руку своєю маленькою, але твердою долонею. У новій мантії Гоґвортсу (ще не розподілена, але вона була впевнена в Ґрифіндорі) вона виглядала як маленька міністерська чиновниця: кучеряве каштанове волосся в хвості, карі очі блищать допитливістю, в руках — акуратно складений список.

— Ходімо шукати купе, кузино! — закричала вона, тягнучи його крізь натовп. — Я вже бачила Макса Нотта з Равенкло — він каже, що Скорпіус Мелфой теж їде першим курсом. — Її ніс зморщився, як у мами під час дебатів. — Мелфої! Треба триматися подалі. Тато казав, Драко досі дивний — працює в Мінмагу, але бурчить на всіх реформи. Мама каже: "Прощення — це сила", але я не вірю.

Альбус кивнув механічно, дозволяючи Роуз вести себе. Серце стискалося сильніше. *Мелфої. Син Драко. Слізерин. Шепіт у голові посилився — не думки, а щось зовнішнє, наче далекий голос крізь туман: С-с-силла... с-с-самотність... Холодне передчуття з кухні не минало: гостре, як голка в спині, ніби невидимий вітер торкався шкіри, шепочучи нерозбірливі слова. Він озирнувся — платформа крутилася: діти з валізками, батьки з сльозами, сови в клітках. Що це?

Вони попрощалися з батьками біля вагона. Джинні поцілувала Альбуса в чоло, її руки тремтіли: "Будь собою, любчику. Ми пишаємося." Гаррі стиснув плече сина, його зелені очі — копія альбусових — дивилися з любов'ю: "Пиши щотижня. І пам'ятай: я пройшов Слізерин у думках — і ти впораєшся з усім." Свисток прогудів різко — "До Гоґвортсу — десять хвилин!" — і Роуз потягла Альбуса в вагон. Двері грюкнули, відрізаючи їх від світу.

Усередині поїзда панував ще більший хаос. Коридори були забиті дітьми: першокурсники тулилися до вікон, старшокурсники грали в вибухові карти "Гоблінський покер", де монети вибухали феєрверками; кондуктор гукав: "Купе вільні — сьомий вагон!" Запах шоколадних жаб і гарlicksких цукерок змішувався з парою. Роуз знайшла порожнє купе біля середини: чотири м'яких крісла оббиті зеленим вельветом, вікно з видом на Лондон — хмарочоси, Темзу, поля. Альбус кинув валізу на полицю з гуркотом, сів біля вікна і втупився в калюжі на платформі. Холодне передчуття прокотилося по спині — гостріше, ніби магія в повітрі стиснулася в кулак. Шепіт загудів: *С-с-секрет...*